Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Високий міцний чолов’яга в блискучій масці вовка та дівчина поряд із ним прямували за служкою в простій чорній масці. Вони підійшли до колони, втопленої в стіну. Озирнулись навкруги і за секунду зникли в таємному проході.

- Самі таємні проходи, - зітхнула Кора.

- Він не магічний. Просто приховані в тінях двері, а ключ у слуги, - знизав плечима Серж.

- Ну, тоді піду поговорю з ним.

- Зачекай, Себ. Знаю, що ти б успішно вирішив це питання силою, але нам не треба привертати увагу. Я подбаю про це, - Мірайя звабливою ходою попрямувала до колони, де як раз з’явився слуга.

З-за столику, де стояли її супутники, не було чутно, що саме дівчина казала. Але вона поклала руку йому на плече: його м’язи розслабились, руки обм’якли, на обличчі з’явилась дурна усмішка. Він слухняно дістав ключа і вклав в руки Мірайї Сюз. Вона блиснула білосніжною усмішкою, та відпустила хлопця, щось шепнув наостанок. Той на ватяних ногах попрямував своє дорогою. Дівчина поманила пальцем своїх супутників.

- Що це було? – запитала Кора.

- Трохи заспокоївшись, наш слуга зрозумів, що ми саме ті, кому він має довіряти і може пропустити в секретну кімнату, - вона покрутила в руці золотого ключа, вихваляючись. Серж забрав його і відчинив двері, сховані в тіні колони.

- Прошу.

Двері привели їх у велику довгу темну кімнату з низькою стелею. Лише дерев’яний помост в кінці був яскраво освітлений. На ньому стояло кілька трибун. В залі запрошені вже займали свої місця на розкішних кріслах або довкола столиків.

- Пане, - звернулась служка до Сержа.

- О, так, - чаклун взяв табличку з номером сто п’ять і відійшов до столу.

- Скільки приблизно може коштувати вовкулака? В тебе вистачить грошей? – щиро поцікавилась Кора.

- Коштує? Люба, я не збираюсь його купувати.

- Тобто? Але ж потрібно врятувати його!

- В аукціоні Темного світу свої правила! Врятувати всіх неможливо. Хай цим займається його зграя. Мені немає діла до його життя. Я лише хочу спіймати того, хто вирішив провести… Ну, ви зрозуміли. Підійму ставки до захмарних цін і подивимось кому так потрібен вовкулака. Маг або сам буде тут, або ж буде той, хто приведе нас до нього.

- На жаль, він правий, - мало не скрипнув зубами Себастьян. – Розсередимось по залі. Будемо шукати нашого клієнта, - детектив пішов по периметру зали, а Мірайя зайняла одне з вільних крісел з переднього краю, прикриваючи обличчя віялом. І де тільки його взяла?

Чекати початку довго не довелось. Просто зі стелі гримнула музика, з диму на сцені з’явився розпорядник аукціону: низькорослий пухленький чоловік в чорному костюмі і масці щура. Гості зустріли його оплесками. Він театрально розкланявся на всі боки.

- Мої друзі і недруги Темного світу, вітаю вас на аукціоні, що нарешті завітав у ваше жалюгідне місто! – по залу прокотились смішки. – З останнього візиту тут нічого не змінилось, окрім нових лотів, що ми готові представити вам. Після аукціону зали розпусти до ваших послуг! Жодна Рада нікчемних тіньових детективів не в змозі завадити вам і нам насолодитись цією ніччю! – розкотисто вигукнув розпорядник і зал активно підтримав його. Кора напружилась і судомно вдихнула. - Тож готуйте свої грошенята і… почнімо! – оплески, музика, дим.

Дійство почалось: лоти мінялись і розпродавались з шаленою швидкістю. Починали з магічних артефактів: картини, прикраси, плащі, мечі, порошки і все інше. Потім перейшли до текстів древніх ритуалів та сувоїв, а також частин органів представників Темного світу. Кора стрималась при виді банки з кров’ю вампіра, але її мало не вивернуло від очей нюхача поміщених в желе. Добре лиш нічого не їла.

- Ікла вовкулаки! – проголосив рзпорядник.

- О, хіба ж це не..?

- Ні, йому потрібні ікла молодого вовкулаки. До повноліття. Він не купить ці при умові, що розпорядник може обманути, - заперечив Рубан думки Кори.

Гості аукціону веселились і з запалом робили ставки. Дівчина перестала слідкувати за ходом подій. Вона вишукувала поглядом тих, хто був з хвостами. Знайшла кількох, але вони стояли до нею спиною або боком і в напівтемряві було не ясно чи лисий в них хвіст.

- А тепер… Те, чого ви очікували весь вечір… Лоти, набагато цікавіші за бездиханні речі, - хижа бридка усмішка розтягнулась на обличчі розпорядника. Він дістав з-за трибуни тканину. Пафосно розправив її. Став на центр помосту і змахнув. Тканина лягла в обрисах величезної коробки, а коли розпорядник різким рухом стягнув її на сцені з’явилась клітка.

Запрошені в залі ахнули.

«Дешеві фокуси», - подумала Кора, згадуючи, як батько водив її в цирк і вона сотні разів бачила те саме від звичайних фокусників, які не володіють надприродною силою. Дівчина придивилась до клітки, а розпорядник продовжив:

- Я знаю, що серед нас є представники гордої раси вампірів. Як щодо юної дівчини наповненої кров’ю вампіра, - гості принишкли. – Не поспішайте розчаровуватись, адже ритуал ще не завершено. Той, хто дасть їй останню краплю своєї крові і стане власником… Або може залишити її в такому стані для, ну, втіх? Хіхік! – але зала не сміялась. Вони всерйоз обдумували пропозицію.