Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

157
0
11.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ліїн із роду со-Ялата" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 180
Перейти на сторінку:
розділ 11

Про запізнення, нові знайомства та жіночі розмови

 

Айдек з невимовним інтересом дивився на плюгавеньких і дуже схожих один на одного чоловіків, які намагалися перекинути через паркан чимось набитий мішок. Найбільше Айдека в цій ситуації веселило те, що буквально за два кроки від мужичків у паркані зяяла велика дірка — цей паркан взагалі був весь у дірах. Але вони знайшли місце, яке було загороджене дерев'яним щитом, а в ньому відстань між дошками була саме така, щоб сторожові вузькоморді та довголапі пси проскочили, а доросла людина пролізти не могла, і тепер героїчно долали цю перешкоду. Пихкали вони при цьому так, що їх, напевно, чула вся округа.

— Їжачки, — зворушилася Мелана, яка теж спостерігала за цією виставою з висоти свого коня.

— Наловити? — діловито спитав Айдек.

«Їжачки» своїм мішком були дуже захоплені. Вони його штовхали так і так. Потім один тримав на плечах, а другий штовхав. Потім вони помінялися. Наближення групи вершників власники мішка не помітили, і Айдек був упевнений, що навіть якщо під'їде до них впритул, вони відреагують в останній момент.

— Давай краще я, — сказала Мелана і обережно спустилася з коня.

Коліно її більше не турбувало, що-що, а саму себе підлікувати вона могла, але жваво стрибати все одно поки не варто.

До чоловіків з мішком вона підійшла легко, ступаючи тихо, як кішка, а потім зазирнула в дірку між дошками і тоненько спитала:

— Дядечки, що ви тут робите?

Дядечки по-жіночому вискнули і відскочили від паркану, один притискав до живота мішок, а другий прикривав голову руками.

— Вас що, б'ють тут? — із співчуттям спитала Мелана.

Чоловіки, нарешті, роздивились, що це всього лише гарненька дівчина, і присіли. Але головний мішконосець свою цінність із рук все одно не випустив.

— То що тут відбувається? — знову запитала Мелана, поплескавши очима настільки наївно, наскільки взагалі вміла. — Я тут катаюся, катаюся, виїхала на той пагорб, який он там. — Вона махнула рукою в невизначеному напрямку і ясно усміхнулася. — Морем милувалась у заговорену трубу, воно через неї здається близьким-близьким, ніби просто біля ніг, — зізналася сором'язливо в любові до солоної води. — А потім подивилася на згорівшу садибу, кажуть, у ній привиди водяться. А замість примар побачила, як купа людей щось туди-сюди тягає. Дядечки, ви розбійники чи нові мешканці?

— Ми не розбійники! — тоном невинної дівчини, запідозреної в наявності коханця, сказав один мужик, а другий навіть створив знак, що відганяє зло, прямо поверх мішка. — У нас ця… екувація.

— Да? — здивувалася Мелана. — Це ви всі в різні боки евакуюєтеся, щоби вас не спіймали всіх разом? Дядечки, ви точно розбійники.

Дядечки розгублено переглянулися, а потім поглянули на докучливу дівчину. Один навіть почав щось шукати в перекинутій наперед заплічній торбі. Другий, як і раніше, тримав мішок.

— Кхм, — рішуче звернув увагу на себе і ще сімох вершників Айдек, натякаючи, що дівчина не одна, а з охороною.

— Не розбійники ми, — знову сказав мужик без мішка. — У нас просто злий начальник, сказав, що для нашого барахла місця немає. А тут речі для сестриних діток, посуд, на продаж, дещо. Їй дуже треба, ось ми й вирішили по-швидкому знести, доки вони там вози вантажать. Якраз встигнемо обернутися. Тим більше, маги сліди шукають, а це буде довго після грози. Цей… Валад сказав, що гроза була магічна і якісь нитки заплутала, тепер слід розібрати дуже складно.

— Сліди? — зацікавилася Мелана, широко розплющивши очі.

Вигляд у неї при цьому був як у дівчинки, яка слухає дуже цікаву казку, а якщо враховувати крапельку магії, то не дивно, що дядечко випрямився і гордо сказав:

— Та мужик там у них якийсь втік, чи хворий і проклятий, чи прикидався. І дівку, мага із собою прихопив. Красива дівчина. Ось вони тепер шукають. Спочатку шукали всі, ходили по окрузі, але потім усі повернулися і почали вози вантажити, а маги тепер сліди шукають.

— А там магічний дощ все змив. Я одразу казав, що поганий це дощ, не буває їх у цей час, — додав той, що з мішком.

— Буває, зрідка, — не погодився з ним друг.

— Ох, дядечко, дякую, це так цікаво, — захоплено сказала Мелана. — Як у романах.

І крутнувшись на носочку, ледь не в стрибку повернулася до коня.

Від'їжджала кавалькада вершників тихо і неспішно, ніби справді вигулювали дурну хазяйську чи то доньку, чи то дружину. А мужики, нарешті, перекинули свій мішок і спритно понесли його в інший бік від вершників. З огляду на те, що в тій стороні ніяких поселень поблизу не було, повертатися до лав борців проти тиранії вони явно не збиралися.

— Не зміг би він грозу викликати, — розважливо сказав Айдек, коли досить далеко від'їхали від маєтку, зараз найбільше схожого на розкинутий мурашник.

— Не міг, — підтвердила Мелана. — Він і так не особливо вміє їх викликати, а вже в такому стані… Думаю, він зняв блокатор з дівчинки, а вона його вдячно врятувала.

— Принагідно спробувавши зруйнувати цілу частину будівлі? — поцікавився Айдек. — Не повірю. Жінки при втечі більше діють хитрістю.

— Може, вона щось таке створила в якості маневра для відволікання, що вони самі все зруйнували, — сказала Мелана. — Ну, не вірю я, що душечка Юміл настільки оклигався, щоб кудись тягти ще й Ліїн. А когось іншого він би точно не потягнув. Та й немає її у тому будинку, я її ауру добре запам'ятала. Скоріше це вона його кудись потягла, вирішивши втекти.

— Навіщо їй втікати? — здивувався Айдек.

— Тому що вона розумніша, ніж здається. Вона навіть із болота хотіла піти, інакше ви не знайшли б її на тому кораблі — дівчинку все життя вчили, що поряд має бути сильний чоловік, а вона кинула свого чоловіка серед партизанів і поїхала охороняти сумнівний вантаж.

— Може вона капітана прихопила в якості сильного чоловіка?

— Та навряд. Вона так швидко рішення не ухвалює, я ж з нею розмовляла. Вона взагалі була впевнена, що любить свого Валада, хоч насправді там все складніше, як мені здається. Та й наш душечка не зробив нічого, щоб їй сподобатися. Гарного мужика в підштанниках для цього недостатньо. У ній дивним чином поєднується дві крайності, вона наївна та недовірлива. Розумієш?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 68 69 70 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"