Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський 📚 - Українською

Читати книгу - "Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джури і Кудлатик" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71
Перейти на сторінку:
class="p1">— Неймовірно… І з пошуками артефактів у тебе непогано вийшло. В мене таке враження, ніби це трапилося не просто з якимись хлопцями, як ти пишеш, а саме з тобою та твоїми друзями… Чи не так?

Грицик збентежено опустив очі. А я тільки хвостом покрутив: виявляється, гість баби Христі, як і небесний Барвінок, бачить геть усе!

— І Кудлатик у тебе просто пречудовий… — Письменник кинув на мене усміхнений погляд. — Невже він і справді подужав вовка?

Ми з Грициком одночасно кивнули головами: так воно й було.

— Запитайте будь-кого, — для певності додав Грицик.

Письменник був такий вражений, що навіть не сказав «неймовірно». Тільки кліпнув очима. Тоді відкинувся на бильце лавиці й почав трохи іншим голосом:

— Це все, звісно, чудово, але тут є трохи помилок і русизмів. От, наприклад, ти пишеш «більш гарно, більш цікаво». Нашою мовою це можна сказати одним словом — «гарніше, цікавіше».

Грицик вдячно похитав головою.

— Або ось тут, бачиш, написано «предивилися до нього». Я, щоправда, здогадався, що це мало бути «придивилися», але…

Грицик почервонів.

— Та то я… — тихо мовив він.

— Гаразд, — не дослухав його Письменник і перегорнув сторінку. — А ось тут чорним по білому написано…

І він ще кілька разів зачитував якісь неправильні, на його думку, слова, після чого бідний Грицик червонів ще дужче.

Мені це не дуже сподобалось, тому я застережно прогарчав до Письменника:

— Ви обережніше. Це ж вам не хто-небудь, а мій Грицик!

Проте Письменник не звернув на моє гарчання жодної уваги і заповзявся вичитувати далі. А ось тут ти пишеш так, а краще було б…

Мені стало шкода Грицика, і я не витримав.

— Замовкніть! — щосили гаркнув я на Письменника. — Я нікому не дам збиткуватися з мого Грицика!

А щоб Письменник повірив, що це не жарти, я прихопив зубами холошу його штанів. Гадав, що після цього він підстрибне, як ото Козулька, і почне вибачатися. Проте Письменник чогось не підстрибував.

Я підняв голову й побачив, що він теж дивиться на мене. Але не злякано, а так, ніби я прихопив не його холошу, а чиюсь іншу.

— О, виявляється, в тебе є захисник, — усміхнувся Письменник. — Він, мабуть, вважає, що я тобі погрожую?

— Та ні… — почав Грицик і зненацька цитьнув на мене. — Кудлатику, перестань! — вигукнув він.

— Зачекай, — зупинив його Письменник. — Я сам хотів би з ним побалакати.

Він присів переді мною так, що його голова опинилася на рівні з моєю, і якийсь час вдивлявся мені в очі.

— Гадаєш, я роблю зауваження твоєму другові просто так? Зовсім ні. Я хочу, аби він зрозумів, що нічого не дається без праці. Треба добряче попітніти для того, щоб усе вийшло як слід. От взяти тебе. Тобі ж не просто далася перемога над тим вовчуром?

Я щосили гупнув хвостом об землю: ого, ще й як непросто! Якби я не пройшов колись козацької науки, то ніколи б його не здолав!

— Отож, — втішено кивнув Письменник. — А тепер я хотів би порадитися з вами…

Мить, зупинися!.

Грицик летів як на крилах. Я ледве встигав за ним.

Виявляється, після перших відвідин Письменникові так сподобалися наші краї, що він надумав ближче з ними познайомитися. І для початку вирішив пройти на веслах якщо не всю Сулу, то бодай її частину.

— Колись ваша річка була порубіжжям між татарським степом і землями нашої Руси-України, — пояснив він. — От я й подумав: а чом би нам з вами тиждень-другий не подихати старовиною?! А заодно й подивитися, як змінилися ті місця.

І для цього він уже дещо зробив: придбав кілька надійних човнів, роздобув два просторих намети. Лишилося підібрати належну команду.

Команду ми почали підбирати, як тільки баба Христя поставила перед нами глибоку миску вареників. А коли в ній нічого не лишилося, команда вже була підібрана. До неї увійшло п’ятеро дужих старшокласників (причому, хоч як це дивно, Грицик запропонував Петька Макогона), а також Грицикові друзі Данько Орлюк та Васько Сливка.

— Це для того, щоб не казали, ніби ми на менших не звернули уваги, — пояснив Письменник. — А тобі, Грицю, я пропоную стати нашим літописцем. Бо пишеш ти дуже цікаво. Ну, то як, згода?

— Згода! — не задумуючись, вигукнув Грицик.

А за кілька хвилин ми з Грициком уже навперегін гнали попід парканами й тинами, аби якомога швидше повідомити членам команди про майбутню мандрівку. Куди саме треба було бігти, ми знали, адже на стадіоні вже давно бухкав м’яч. А де м’яч — там і хлопці.

Я біг за Грициком і радів, що нарешті вдалося втерти носа панні Таксистці. Адже ми, а не вона, першими розповімо про таку новину!

— Швидше, Кудлатику! — підганяв мене Грицик. Не озираючись по боках, він вихопився на дорогу. — Не затримуй…

Все сталося блискавично.

З-за рогу на великій швидкості вилетіло авто. Завищали гальма, хтось нажахано скрикнув. Ще мить…

Щосили рвонув я на Грицика і з усього розгону вдарився йому в спину. Встиг ще помітити, як він відлетів на узбіччя. А тоді все моє тіло пронизав неймовірний біль і світ поринув у небуття…

— Привіт, Кудлатику! Ну, як живеш?

Голос долинав із неймовірної далечини і водночас був зовсім поруч. І належав він Санькові. Тому Санькові, якого я добре знав ще з козацьких походів.

А от і він сам. З’явився ніби невідь-звідки. Щойно його не було, і ось він — здоровецький, усміхнений! Тільки зморшки на чолі видають, що він не так уже й мало пережив. Та ще очі. У колишнього Санька вони були якісь напружені, наче намагалися угледіти щось недосяжне для інших. А в цього Санька були очі людини, яка вже знає, чим все закінчилося. І ще над головою погойдувався ледь помітний німб. Схоже, не простою людиною був Санько в цих місцях!

Звідкілясь з’явилася копичка щойно скошеного сіна. Санько всівся на ній і з насолодою вдихнув її пахощі.

— Ну, то як живеш, Кудлатику? — повторив він.

— Та хіба я живу? — здивувався я. — Мене ж тільки-но збила машина.

Санько примружив око:

— І ти думаєш, що лежиш зараз на узбіччі непорушний і понівечений? — запитав він. — Чи не так?

— Так, — згодився я. — Втім…

— А ми ж, бач, оце сидимо поруч і розмовляємо… — Широка посмішка осяяла Санькове обличчя. — І мушу тобі сказати, що я страшенно радий цій зустрічі.

— Я теж, — щиро зізнався я. — От тільки не знаю, де я зараз перебуваю…

— На небі, Кудлатику, на небі! Ти тепер майже такий небожитель, як

1 ... 70 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський» жанру - 💙 Пригодницькі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський"