Читати книгу - "Заручники шлюбу, Дані Балл"

Аделіна

Так! Цей день настав - ми одружуємося. Виявилось, що це так хвилююче. Я раніше не розуміла, чого нервують наречені, це так просто - поставити підпис на папірці і стати сім'єю з людиною, яку ти кохаєш. Нічого такого на перший погляд та все зовсім по-іншому. Таке враження ніби ти виходиш на якийсь інший рівень життя, де раніше не був і це так приємно насправді. 

За декілька днів мені надіслали сукню, здається вона стала ще гаргнішою, або я знов закохалася в неї. Впевнилась на сто відсотків, що вона саме для мене. 

Збір нареченої, якщо це так можна назвати, відбувався в квартирі Дениса, а сам він поїхав до батьків. Все ж таки мені хотілось, хоч щось зберегти від традицій звичайного весілля і зустрітися вже безпосередньо на церемонії, тому ночували ми окремою, в мене залишилася Леся, з нею ми і збиралися вранці. До моєї сукні ідеально пасувало розпущене волосся, з легкими хвилями по всій довжині, а легкий макіяж лише завершив ніжний образ.

- Ти нервуєш?

-  Неймовірно.

-  Все буде добре, не варто перейматися. 

-  Я в цьому впевнена, та це такий серйозний крок - одруження.

-  Дійсно, наче не ти вже стільки часу заміжня.

- Це різні речі, раніше все було не по-справжньому, по контракту так би мовити, а зараз все серйозно.

- Так, тут ти права, згадую ваше перше весілля і волосся дибки. Атмосфера там була ще та, ви дивились так наче хотіли повбивати один одного. 

- Як згадаю, моторошно стає. 

Святкувати ми вирішили в <<Бристолі>>, це було найкращим рішенням, на території є невеличка тераса, для маленького кола гостей цього було більше ніж достатньо. Тим паче ми зекономили час у пошуках місця. Коли ми приїхали,всі вже були на місці, мені потрібно було дочекатися Дмитра, щоб він повів мене до вівтаря. Цього разу не тільки весілля справжнє, а й батько. Мені ще важко прийняти той факт, що цей чоловік мій біологічний батько, хоч коли я дізналася, що Артур мені чужий, то відразу перестала його ідентифікувати як рідного. Дану я швидко пустила в своє життя, після примирення, а от з Дмитром, поки що лячно перетинати особисті кордони, його сприймаю лише як батька Влада. Знаю, що потрібен час і все стане на свої місця, та все одно чоловік намагається налагодити наші відносини.

- Ліно, яка ти гарна, неймовірно виглядаєш.

- Дякую. - Дмитро вже зайшов за мною. - Вже час? 

- Так. Ти хвилюєшся? 

- Трохи. 

- Не переймайся, я буду поруч, якщо тобі потрібна буде допомога. - Які все таки важливі слова. Звичайно Дмитро не зможе зняти моєї напруги, та те що він намагається мене підтримати - дуже цінно. Це те, чого я ніколи не отримувала від Артура - батьківської підтримки. - Йдемо? - Чоловік підставив лікоть, який я з радістю підхопила рукою.

- Так, я готова. - Ми пройшли крізь фойє і потрапили до тераси, де вже на нас всі чекали. 

Простір був прикрашений композиціями із живих квітів, скляними намистинами, шифоном і дрібними ліхтариками, які ввечері мають додати особливої атмосфери. Територію було розділено на дві зони - на одній була невеличка сцена для молодят і стільці для гостей, а на другій, яка була в іншому кінці тераси, розташовано місце для подальшого святкування. Треба взяти собі на замітку, що організовувати тут весілля досить зручно. Та годі вже про справи. Біля імпровізованої арки, в очікуванні стояв Денис та наші свідки, по виразу його обличчя було видно, що він хвилюється не менше за мене. Провівши мене до майбутнього чоловіка, Дмитро зайняв своє місце серед інших гостей.

- Сьогодні ви вирішила взяти відповідальність за свого обранця. Тому хочу, щоб кожен підтвердив свій намір згодою. Прошу відповісти наречену.

- Так. 

- Прошу відповісти нареченого.

- Так. 

- Обміняйтесь обручками в знак відданості. Тепер ви стали частинками одного цілого, привітайте один одного поцілунком. - Зараз я охоче цілувала чоловіка, тепер ми справжня сім'я.

- Господи, яка ти гарна, я не можу повірити, що ти моя дружина. - Денис шепотів мені на вухо приємні слова після поцілунку.

- Дякую, коханий. Ти також нівроку.

- Це точно, по-іншому і не опишеш мене зараз. Вирядився, аж смішно. Чоловіки можуть приходити на весілля в звичайному одязі, до чого ці костюми. 

- Ти нічого не розумієш, це стильно.

- Звичайно, хто я такий. А зараз ще ці привітання будуть.

- Добре, що цього разу в нас гостей разів в п'ять меньше і все якось душевно, чи що. 

Після купи приємних слів від наших близьких, розпочалось святкування, на протязі вечора ми з Денисом намагалися поспілкуватись з усіма гостями, приділити кожному увагу. Вже ж таки я запросила Єву, вона дуже зраділа, коли дізналась про наше весілля. З нею також був запрошений Стас, якого вважала своїм братом і просто відмовитись я не була готова. Ми багато сміялись, жартували, танцювали та розважалися, час пролетів не помітно. Всім гостям були запропоновані кімнати в готелі і для нас з чоловіком підготували розкішний номер. 

- Я так втомилася, хочеться скоріше зняти цю сукню і прийняти ванну.

- Зняти сукню, це здається найкраща ідея, мені подобається.

- Ну звичайно.

- В нас за планом шлюбна ніч попереду. 

- На цей раз нормальна?

- На цей раз нормальна. І я нікуди не дінусь після того, як допоможу зняти тобі всю цю купу тканини. 

- Добре. - Я притягнула чоловіка для поцілунку, мені вже не хотілось нічого окрім нього. - Та спочатку я хочу лягти на ліжечко, хоч на дві хвилинки. Що це? Якийсь конверт. - На ліжку були якість документи? 

- Подивись.

- Це ти поклав? - Я взяла до рук конверт і дістала якісь папірці, почала читати не розуміючи взагалі, що це таке. - Коста-Брава? Це квитки? На наші імена...

- Так, це невеличкий подарунок на наше весілля. Ми летимо в Іспанію.

- Іспанія? Супер! - Я почала стрибати, як навіжена, від радості. - В нас буде справжній медовий місяць?

- Трохи менше місяця, але можна і так сказати. Я вирішив, що ми маємо провести хоча б трохи часу разом, бо ми наче й пара, але майже не бачимось. Тим паче ти не була за кордоном і навіть на літаку не літала. Ну і відпочинок нам обом потрібен.