Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

негайно кортить заповзти кудись під стіл і просто там померти.

— Ніно! — вигукує Стюарт. — Приведіть себе в належний вигляд!

— Так, — кажу я квапливо. — Я… перепрошую, мені дуже шкода, я…

Кидаю папери Стюартові на стіл і якнайшвидше виходжу з кабінету.

Хапаю піджак, щоб приховати під ним блузку. Кліпаю, заганяючи

назад сльози. Я навіть не впевнена, що саме дужче мене засмутило: те, що бос боса мого боса став свідком мого конфузу, а чи те, що я

змарнувала молоко.

Іду з молоковідсмоктувачем до туалету, вмикаю його в розетку й

позбуваюся нарешті цієї нестримної важкості в грудях. Попри те

зніяковіння, що його відчуваю, мені так приємно спекатися нарешті

цього молока! Відчуття навіть приємніші, аніж після сексу. Хоча не те, щоб я пам’ятала, які вони, відчуття після сексу, — адже останнім моїм

сексом була та дурнувата інтрижка на одну ніч, через яку я опинилася

в цій халепі. Наповнюю молоком дві пляшечки по п’ять унцій[23] і

кладу їх у кишеню наплічника, де вже лежить медичний пакет з

льодом. Зараз треба буде поставити їх у холодильник і забрати, перш

ніж піду додому. І час уже повертатися на робоче місце. Доведеться

сидіти в піджаку аж до кінця робочого дня, адже я нещодавно виявила: молоко лишає по собі плями навіть після висихання.

Коли прочиняю двері до туалету, то, на свій подив, бачу людину. І не

просто людину. Ендрю Вінчестера. Боса боса мого боса. Він стоїть, скинувши руку в повітря, наче збираючись постукати у двері. Очі його

розширюються, коли він мене бачить.

— Еммм… — видихаю я. — Власне, чоловічий туалет отам.

І негайно почуваюся цілковитою дурепою. Це ж бо його компанія!

Крім того, на дверях — трафаретний малюнок жіночої фігурки в сукні.

Авжеж, він у курсі, що це жіночий туалет.

— Та, власне, — каже він, — я шукав вас.

— Мене?

Він киває.

— Хотів пересвідчитися, що з вами все гаразд.

— Зі мною все гаразд, — намагаюся усміхнутися, прагнучи

приховати зніяковіння через пережите приниження. — Це ж просто

молоко.

— Я знаю, але… — Він супиться. — Стюарт повівся з вами як

останній покидьок. Це просто неприпустимо.

— Та, власне… — Мене поймає неймовірна спокуса розповісти йому

про сотні інших ситуацій, коли Стюарт поводився зі мною як останній

покидьок. Але це, мабуть, паскудна ідея — поливати лайном власного

боса. — Усе гаразд. Я все одно збиралася на ланч, тому…

— Я теж. — Він зводить брову. — Не проти скласти мені компанію?

Певна річ, я кажу «так». Навіть якби він не був босом боса мого

боса, я все одно сказала б «так». Почнімо з того, що він просто

неймовірний. Мені подобається його усмішка — ці зморщечки навколо

очей і ямка на підборідді. До того ж ідеться не про побачення! Він

просто почувається винним через те, що сталося в кабінеті Стюарта.

Можливо, хтось із відділу кадрів порадив йому це зробити, щоб

залагодити неприємну ситуацію.

Слідом за Ендрю Вінчестером я спускаюся до вестибюля будівлі, яка

належить моєму супутникові. Я вирішую, що він поведе мене до

одного з розкішних ресторанів, яких багато тут довкруги, тому

почуваюся просто-таки в шоці, коли Ендрю скеровує мене до ятки з

хот-догами просто біля входу і стає в чергу.

— Тут роблять найкращі хот-доги в місті, — підморгує він мені. — З

чим вам?

— Ем… мабуть, із гірчицею.

Коли підходить наша черга, він замовляє два хот-доги з гірчицею і

дві пляшки води. Віддає мені хот-дог і пляшечку та веде вулицею до

маєтку з бурого пісковику трохи віддалік. Сідає на сходи ґанку, я

опускаюся обіч. Видовище майже комічне: цей красень, вбраний у свій

розкішний діловий костюм, на сходах чужого ґанку, ще й з хот-догом із

гірчицею в руках.

— Дякую за хот-дог, містере Вінчестере, — кажу я.

— Енді, — виправляє він.

— Енді, — повторюю слухняно.

Відкушую шматочок хот-дога. І справді нівроку. Але «найкращий у

місті»? Я цього не певна. Просто собі хліб і м’ясо невідомого

походження.

— Скільки вашій малечі? — питає він.

Щоки в мене пашіють від задоволення — так буває завжди, коли

мене розпитують про доньку.

— П’ять місяців.

— Як її звати?

— Сесілія.

— Гарне ім’я, — усміхається він. — Наче з пісні.

А оце вже — одразу багато очок на його користь, тому що пісня

«Саймона й