Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— І знову слушне зауваження,— кивнув Страйк, роздивляючись фасад Національного морського музею, виконаний у дусі неокласицизму; вони саме проїжджали повз широкі смуги доглянутого смарагдового газону.— А про Дженіс що скажеш?

— Ну, коли нам таки вдавалося її почути, вона справляла приємне враження,— обережно відповіла Робін.— Вона дуже адекватно розповіла про Марго й Датвейта. Чому Дженіс дозволяє Айрін собою попихати — взагалі незрозуміло...

— Деяким людям треба, щоб інші їх потребували... а ще, може, роль грає почуття обов’язку, якщо Айрін сказала нам правду про те, що вони з чоловіком підтримували Дженіс фінансово в скрутні часи.

Паб, який обрала Робін, Страйк помітив здалеку. Велика розцяцькована будівля з численними балконами й маркізами, вазонами й гербами стояла на березі Темзи. Робін знайшла, де зупинитися, а далі вони пройшли за паркувальні бар’єри на вистелену бруківкою територію, де з дерев’яних столиків відкривався краєвид на річку, а посередині дивилася на воду чорна статуя коротуна лорда Нельсона в натуральну величину.

— Дивися,— сказала Робін.— Можна сісти надворі й курити.

— А не холоднувато? — спитав Страйк.

— У мене тепле пальто. Я принесу...

— Ні, я,— твердо заперечив Страйк.— Що будеш?

— Содову з лаймом, я ж за кермом.

Усередині Страйка привітав хор голосів: «З днем народження!» Побачивши гелієві кульки в кутку, він на мить перелякався, що Робін улаштувала йому вечірку-сюрприз; але за секунду стало зрозуміло, що він не впізнає жодного обличчя, а кульки складаються в цифру «80». На чільному місці за великим столом усміхалася тендітна жіночка з лавандовим волоссям: коли вона задувала свічки на великому шоколадному торті, замиготіли спалахи фотоапаратів. Оплески, привітання. Маленька дитина засвистіла в свистульку.

Страйк рушив до бару, досі трохи зляканий, ще й сварив себе, що взагалі таке подумав — ніби Робін могла влаштувати вечірку-сюрприз. Навіть Шарлотта, з якою він мав найближчі й найдовші стосунки за своє життя, такого не робила. Власне, Шарлотта взагалі не дозволяла таким банальним речам, як його день народження, заважати її власним примхам і фанаберіям. На двадцять сьомий день народження Страйка — вона тоді якраз перебувала у фазі чи то нестримних ревнощів, чи то гніву через його відмову піти з армії (конкретні причини численних скандалів і сварок просто перемішалися в Страйкових спогадах) — Шарлотта викинула пакунок з подарунком для нього у вікно третього поверху в нього на очах.

Були, звісно, інакші спогади. Наприклад, його тридцять третій день народження. Страйка тоді щойно виписали з Селлі-Оуку, він учився ходити з протезом, і Шарлотта забрала його до своєї квартири в Ноттинг-Гіллі, приготувала вечерю, а після вечері пішла на кухню по каву й повернулася з двома чашками й абсолютно гола — найпрекрасніша з жінок, що Страйк колись бачив. Він ахнув і засміявся. Страйк не мав сексу два роки, і ту ніч, мабуть, ніколи не забуде... і не забуде, як Шарлотта потім схлипувала в його обіймах, казала, що він для неї єдиний, що вона боїться власних почуттів, що, мабуть, вона лиха жінка, бо не жалкує про його втрачену ногу — адже через це він повернувся до неї, і тепер вона може дбати про нього так, як він завжди дбав про неї. Близько опівночі Страйк зробив Шарлотті пропозицію, вони знову кохалися, а тоді до світанку розмовляли про його плани на власну детективну агенцію. Шарлотта сказала, що їй не треба заручної каблучки, що краще відкласти гроші на нову професію, у якій Страйк покаже себе.

Купивши напої і закуски, Страйк повернувся до Робін, яка сиділа надворі з руками в кишенях і похмурим обличчям.

— Усміхнися,— мовив Страйк, звертаючись і до себе, і до неї.

— Вибач,— відповіла Робін, сама не знаючи, за що вибачається.

Страйк сів поруч, тож вони разом дивилися на річку. Внизу був маленький рінистий пляж, хвилі набігали на холодну гальку. На тому березі підносилися сірі офісні споруди Кенері-Ворфу, лівіше височів хмарочос Шард. У холодний листопадовий день вода в Темзі мала колір свинцю. Страйк розірвав посередині пакет з чипсами. Робін пожалкувала, що не попросила кави замість холодного напою, але відпила содової з лаймом, з’їла кілька чипсин, а тоді знову сховала руки в кишені й сказала:

— Знаю, що так себе налаштовувати не можна, але... якщо чесно, я думаю, ми не дізнаємося, що сталося з Марго Бамборо.

— Звідки такі думки?

— Айрін неправильно пам’ятає імена... Дженіс підігрує їй, не каже, що насправді сталося на те Різдво... і все це було так давно. Ніхто не зобов’язаний розповідати нам правду, навіть якщо не забув її. А ще люди тримаються за старі теорії, як ота історія про Глорію і пігулку в чаї доктора Бреннера, люди хочуть видаватися більш значущими, ніж є насправді, прикидаються, що багато знають, і... словом, мені починає здаватися, що ми замахнулися на неможливе.

Поки Робін сиділа на холоді, чекаючи на Страйка, її накрила втома, а за втомою прийшла безнадія.

— Зберися,— підбадьорив її Страйк.— Ми вже дізналися два важливі факти, про які не знала поліція.

Він дістав цигарки, закурив, а тоді провадив:

— Перше: там, де працювала Марго, зберігався великий запас барбітуратів. Друге: є вірогідність, що Марго Бамборо зробила аборт. Спочатку про барбітурати. Чи ми не випускаємо з уваги той факт, що просто в клініці був засіб, щоб приспати людину?

— Але Марго не заснула,— відповіла Робін, похмуро хрумтячи чипсами.— Вона вийшла з клініки на власних ногах.

— Проте можна припустити...

— ...що Глорія збрехала. Так, знаю,— кивнула Робін.— Але як вони з Тео... бо Тео таки була там, правильно? Як Глорія і Тео могли згодувати Марго потрібну дозу? Зваж, якщо Айрін каже правду, то Марго на той час нікому не дозволяла готувати їй напої. А виходячи з того, що сказала Дженіс про дозу, треба було багато пігулок, щоб людина справді заснула.

— Справедливо. Та повернімося до тієї дивної історії