Читати книгу - "Вибір, Едіт Єва Егер"

Коли я вперше зустрілася з Еммою та її батьками вчотирьох, я підбадьорливо привітала їх.

— У мене для вас чудові новини!

Я поділилася з ними своїми сподіваннями та впевненістю, що вони здатні працювати в команді. Я оголосила умову своєї співучасті — вони мають погодитися з тим, що Емма також буде під наглядом медичного персоналу клініки для хворих на розлад харчової поведінки, тому що анорексія — серйозна та смертельно небезпечна хвороба. І якщо вага Емми знизиться нижче визначеного медичними спеціалістами клініки показника, вона має бути госпіталізована.

— Я не можу ризикувати твоїм життям через те, чому можна запобігти, — сказала я Еммі.

Тож я розпочала працювати з Еммою, і місяць чи два по тому її батьки запросили мене в гості на сімейну вечерю. Я познайомилася з братами та сестрою Емми. Я відзначила, як мама Емми представляє кожного з дітей з певною характеристикою: це Ґретхен, сором’язлива, це Пітер, веселий, а це Дерек, відповідальний. (З Еммою мене вже познайомили — хвора.) Ви даєте дітям прізвиська, і вони починають грати в цю гру. Саме тому я вважаю корисним питати пацієнтів та пацієнток, який був їхній вхідний квиток до сім’ї. (У моєму дитинстві Клара була обдарованою, Маґда — бунтаркою, а я — повірницею. Коли я вислуховувала батьків, я була цінною, а коли я ставала для них невидимою, то лишалася резервуаром для їхніх почуттів). Ну й очікувано, що за столом Ґретхен була сором’язлива, Пітер смішний, а Дерек відповідальний.

Я хотіла побачити, що станеться, якщо я порушу шифр, якщо я запропоную комусь із дітей іншу роль.

— Знаєш, — звертаюсь я до Ґретхен, — у тебе дуже красивий профіль.

Її мама штовхнула мене під столом ногою.

— Не кажіть так, — застерегла вона мене пошепки. — Вона дертиме носа.

Поки Еммина мама прибирала на кухні після вечері, Пітер, якому було близько трьох років, тягнув її за спідницю, вимагаючи уваги. Що триваліше вона його відштовхувала, то несамовитіше він намагався завадити їй прибирати та змусити взяти себе на руки. Зрештою він пошкандибав з кухні в напрямку кавового столика, на якому стояли кілька порцелянових дрібничок. Його мама наздогнала його, перехопила та шльопнула.

— Чи я не казала тобі не торкатися цього? — сказала вона йому.

Підхід до виховання в стилі «пошкодуєш ременя — зіпсуєш дитину» створив таку атмосферу, в якій діти, здавалося, отримували лише негативну увагу (зрештою, погана увага краща, ніж її відсутність). Суворе середовище, чорно-білі закони, нав’язані дітям ролі, відчутна напруга між батьками — усе разом створювало емоційний голод у цьому домі.

Я також стала свідком зовсім недоречної уваги батька до Емми.

— Привіт, сексі, — сказав він їй, коли вона приєдналася до нас у вітальні після вечері. Вона втиснулася у диван, намагаючись стати невидимою. Контроль, каральна дисципліна, емоційний інцест. Не дивно, що Емма помирала посеред бенкету.

Як і всі родини, Емма та її сім’я потребували правил, але зовсім не таких, якими вони керувалися. Тож я допомогла Еммі та її батькам розробити сімейну конституцію, і вони мали допомагати одне одному дотримуватися її законів. Це був список сімейних правил, який мав виправити клімат в їхньому домі. По-перше, вони обговорили аспекти поведінки, які не працюють. Емма повідомила батькам, як вони її лякають, коли кричать та звинувачують одне одного, та що вона обурюється, коли вони останньої хвилини змінюють правила та плани — о котрій годині вона має повертатися додому, які справи має закінчити, аби подивитися телевізор. Її батько розповідав, що почувається відокремленим від сім’ї — йому здається, що він єдиний виховує дітей. Цікаво, що мама Емми сказала щось схоже: вона відчуває, ніби одна займається дітьми. Зі списку болісних звичок та вчинків — речей, які вони воліли припинити робити, — ми розробили фінальний список речей, які вони згодні розпочати робити.

1. Замість того, аби звинувачувати інших, візьми на себе відповідальність за власні вчинки та слова. Перед тим як щось сказати чи зробити, спитай себе: «Це добре? Це важливо? Це допоможе?».

2. Працюй у команді, аби досягати результатів. Якщо потрібно прибрати в домі, кожен має брати в цьому участь відповідно до віку. Якщо сім’я збирається до кінотеатру, фільм обирають усі разом або по черзі. Уявляй родину як автомобіль, де всі колеса залучені та працюють разом, аби дістатися пункту призначення — жодне з коліс не бере на себе контроль, жодне не забирає на себе всю вагу.

3. Будь послідовний. Якщо комендантську годину встановлено, її не може бути змінено останньої хвилини.

Загалом конституція в родині Емми полягала в тому, аби спростувати необхідність контролювати інших.

Я займалася з Еммою впродовж двох років. За цей час вона пройшла амбулаторний курс у клініці для лікування розладу харчової поведінки. Вона кинула грати у футбол — батько примусив її піти на футбол, коли вона перейшла до середньої школи, — і записалася до балетної школи, а потім стала відвідувати інші танцювальні класи — сальсу та танок живота. Творче вираження та задоволення, що вона отримувала від ритмічних рухів під музику, навчило її насолоджуватися власним тілом, а це, своєю чергою, дозволило їй сприймати себе здоровою. Коли час нашої співпраці добігав кінця — а їй на той час уже виповнилося шістнадцять, — вона познайомилась із хлопцем зі школи та закохалася. Ці стосунки надали їй нову мотивацію жити та бути здоровою. На той час, коли вона припинила працювати зі мною, її тіло набрало вагу, а волосся стало густим та блискучим. Вона стала схожа на намальовану нею дівчину, що танцює.

Влітку після першого року Емми в старшій школі її батьки запросили мене до них додому на барбекю. Вони накрили розкішний стіл — реберця, боби, німецький картопляний салат, домашні рулетики. Емма проводила час з бойфрендом, наповнювала тарілки їжею, сміялася, фліртувала. Її батьки, брати, сестра та друзі розвалилися на ґанку — хто на траві, хто на