Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Її звати – Огняна, а мене – Єфросинія, - відповіла відьма. – Але більше не перекручуй моє ім’я. Я його не дуже люблю. До речі, мене назвали не на честь Ярославни, що скиглила на міській стіні, а на честь тітоньки. Тітонька загинула, щоб ти знав, коли рятувала людство від Дракона.
- Від Дракона? - Прискіпливо перепитав Олень. – І як ти до цього додумалася?
- Не додумалася, - роздратовано відповіла відьма. – Мені мама про це розповідала.
- От тепер я переконаний, що твоя тітонька перебігла дорогу твоїй мамі. Адже, Драконів не існує. Їх вигадали лише для того, щоб прикривати погані вчинки людей.
- Це ти про що?! – Злагодженим дуетом запитали відьма-Єфросинія та зеленоока білявка.
- Драконів не існує, - наполягав Олень
- А Вогнян? – Запитала Огняна та підняла ліву брів.
- Це лише духове зображення, - відмахнувся Олень. – Люди вірять, що на мосту сидить дракон. Тож, Вогнян прикидається драконом.
- Ти певний? – Запитала Огняна і раптом виросла. Спочатку, білявка стала висотою з одноповерхову хатинку (вона тепер стояла на чотирьох лапах), потім її голова збільшилася, шия витягнулася, а прекрасний лляний одяг вкрився золотавою лускою. Її, ще мить тому, гарне дівоче обличчя перетворилося на морду золотавого звіра, схожого на бегемота (їхні портрети Олень бачив у книжках), але значно більшу у розмірах та значно зубатішу. Вуха вже не були такі витончені, а посередині голови (трохи вище чола) виріс золотаво-рудий чубчик. Крила її були на відтінок темніші за все тіло і нагадували крила кажана. А ще у неї не було шипів на спині, на відміну від Драконів, яких Олень бачив у книжках.
- Д-д-дракон?! – Затремтів Олень. Хлопець хотів рушити уперед, натомість зробив крок назад. Він спотикнувся об корені дерев та впав на п’яту точку. Рятуючись, він повільно відповзав. Це було нелегко, адже тіло від довгого лежання, було наче скам’яніле. Раптом, йому спало на думку, що відьма залишається сам на сам із величезним Драконом. Олень скочив на ноги та став між Єфросинією та Драконом. Дракон нявкнув, підніс свою страшну морду до обличчя хлопця та… та лизнув своїм рожевим шершавим язиком Оленя по щоці. Хлопець оторопів.
- Хех! Він таки - щось, - пробурмотів Дракон і знову перетворився на гарну панну Огняну.
Відьма поправила своє темне волосся, заплетене у довгу косу, та мовила:
- То, ти підеш із нами, чи залишишся тут? Попереджаю. Зараз у світі повно Драконів. І більшість з них - дуже підступні, адже зроблені з людей.
- А звідки я знатиму, що ви не поганці, які витягли мене на цей світ, лише для того щоб… щоб я бився на смерть із добрими Жерцями? На боці Темряви? – Тремтячи запитав Олень.
- Яке розумне дитя, - сказала Огняна та посміхнулася. Олень спробував зазирнути їй у рот, тобто пащу, тобто рот: чи справді вона має оті страшнючі ікла. Ікла Панна-Дракон не мала, але й довіряти їй було моторошно.
- Ну, тоді залишайся тут, - відповіла відьма. – Я певна, що сніданок з дощових хробаків, вечеря зі слимаків та смачна вода з калюжі – саме те, що ти любиш.
- Е… Я піду із вами! – Зауважив юнак. – Але ж ви дозволите мені залишити вас, якщо мені там не сподобається?
- Звичайно дозволимо, - відповіла відьма. – В охолодженому стані. - Та розреготалася.
- Дитинко, не лякай хлопця, - втрутилася серйозніша Огняна. – Звичайно, ми дозволимо тобі піти. Але за умови - ти заприсягнешся, що ніколи і нікому не розповіси про наше житло.
- Я не дуже балакучий, - констатував Олень. Панянки перезирнулися та розреготалися.
- Тоді, називай мене – Єфа, - кинула відьма через плече. Спина у неї теж була гарна, хоча довга туніка прикривала найважливіше.
- А де ми? – Запитав схвильований Олень: він розумів, що назва навряд чи йому допоможе, але не запитати він не міг.
- У Голосіївському лісі, - відповіла відьма. Все ще не повертаючи голови. – Вогнян прислав нас сюди: щоби ми тебе витягли з-під кам’яної плити. А це було - не легко, мушу сказати.
- То, ви могли б покликати на допомогу чоловіків, - ляпнув Олень. Панни розсміялися.
- Тебе занадто довго не було у цьому світі. Зараз жінки нічим не гірші за чоловіків. До того ж….
Але закінчити своє речення відьма-Єфа не встигла. Небо почорніло, почувся громоподібний галас-свист і за мить перед Єфою виник ще один Дракон.
- Гарна. Всеволод радий бути, - сказав Дракон, який був вкритий темно-зеленою лускою. За мить, він схопив Єфу однією своєю лапою-рукою. Його пазурі нагадали Оленю довгі сяючі мечі когось з небіжчиків.
- Негайно відпусти її! - Кинувся Олень на Дракона, перш, ніж встиг подумати.
- Куди ти, дурню? – Позаду почувся голос Огняни. Але Олень вже лупцював Дракона своєю правою ногою. Саме так, як вчив один з небіжчиків. Ні. Трохи не так. Олень спробував лупцювати Дракона. Але практика (фізичні тренування) та теорія (тренування у духовному світі) дещо різняться…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА», після закриття браузера.