Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

       За мить, Олень знов би мав повстати перед Вогняном. На цей раз - остаточно. Але втрутилася Огняна. В останню мить, вона схопила дурнуватого парубка своєю рукою, із драконячимі пазурами, та злетіла вгору.

      - Отакої. – Сказав інший Дракон і теж піднявся вгору.

      - У мене в повітрі починається морська хвороба, - пробурмотіла відьма-Єфа. Дракон її слова проігнорував: чи то не повірив, чи то не зрозумів.

      Висячи у повітрі, понад кронами дерев, в ціпких лапах Дракона, Олень все ж таки спромігся побачити блискучу воду річки.

      - Лети на той берег Борисфена, - наказав хлопець Огняні. – І вдар того нахабу своїм хвостом. - Дівчина-Дракон фиркнула, але послухалася.

       - А ти в курсі, що цю річку вже багато століть називають – Дніпро?

      Оленю було байдуже, в цю мить. Зараз його цікавив лише пазуристий Дракон, який хотів зробити щось гидке із відьмою.

      За мить, почалися перегони Драконів. Огняна летіла попереду. Дракон, який тримав Єфу, летів трохи позаду. Раптом, його чоловіча гордість повстала супротив ситуації. Він спробував приборкати Дракона-панну вогнем. Спалах вогню, який розчинився у повітрі. Огняна чекала на щось подібне і спокійненько метнулася вгору. Полум’я пройшло нижче панни-Дракона і потонуло десь у Дніпрі.

      Огняна повернулася та показала свого довгого рожевого шершавого язика переслідувачу. Той загримів та хотів чимось жбурнути у нахабну дівчину. Але, оскільки під його лапою були лише Єфа та вода, Дракон дуже голосно зітхнув і знову випустив полум’я з своєї великої пащі. Огняна знову ухилилася.

      Нарешті, з’явився лівий берег Річки.

     - Опусти мене! Опусти мене на пісок! – Закричав Олень Огняні.

     - Я добре чую, - відповіла Дракон-панна. – У мене – драконячий слух. Але завдяки тобі, я вже не певна, чи не оглухла.

     За мить, небо знову потемніло, і злий Дракон приземлився. Він поворушив своєю великою головою, знайшов Оленя та відкрив пащу.

      - От тепер мене точно знудить, -  повідомила Єфа.

       Дракон здригнувся. Ще з тих часів, коли він був кремезним чоловіком, він ненавидів цей запах.

       Олень, як справжній прадавній воїн, скористався ситуацією. Поки Дракон вирішував, чи відкинути здобич на хвильку подалі, чи змиритися із запахом вранішнього похмілля, хлопець кинувся на крилатого ящера. Олень обома руками занурився у жовтий холодний пісок та, з усієї сили, кинув піщинки в очі тварюки. Дракон заморгав, завив та став намагатися витрясти пісок з своїх безумних очей.

       Тим часом, Олень схопив Єфу за руку, кинув Огняні:

     - За мною! - Та впав на коліна, прямо у холодні хвилі Дніпра. – Любий Дух Борисфену! Прошу! Сховай нас від цього зловісного ворога!

      Річка забурлила. Над крижаною водою з’явилася синя прозора голова.

      - Хто це заважає мені спати?

      - Я, о Великий Борисфене! За нами гониться Дракон. Чи ти не допоможеш нам?

      - Вогонь? – Перепитав Дух річки, тоді повільно почухав своє підборіддя. Єфа знервовано обернулася: Дракон вже майже витряс весь пісок зі своїх злющих очей. – Зазвичай, я у справи людей не втручаюся. Але ото, більш ніж за тисячу років до мене ніхто не звертався. Гаразд.

     Дух Річки підняв воду, наче простирадло, оголюючи золотаве піщане дно.

     Олень, Єфа та Огняна (вона вже секунд з тридцять перебрала подобу людини) кинулися до піщаного дна. Дух Річки обережно прикрив їх своїми водами. Саме у ту мить, коли хвилі Дніпра знову прокотилися лівим берегом, Дракон озирнувся. Він принюхався. Потім він почав кружляти коло берега. Потім, над берегом та над водою. Нікого.

      - Що за чортівня?

      Дракон знову облетів околиці того місця, де загубив свою жертву. Знову нікого. Ані запаху. Ані сліду. Розлючений ящір видихнув полум’я – спопеляючи кисень, та полетів назад. До своєї домівки, яка була розташована біля Золотих Воріт.

      - Він улетів, - повідомив Дух Річки. Потім він підняв свої води, а Олень, Єфа та Огняна спокійно вийшли на берег.

      - Дякую, - вклонився Олень. – Якби не ти, ми б зараз тупотіли кам’яним мостом понад Річкою Забуття.

      - Та я завжди радий допомогти ввічливим…, - відмахнувся Дух і став насичено синім. Мабуть, для Духів Річки це було на кшталт почервоніння.

       - То, що ми робимо? – Запитала Єфа. – Тобто, ми з тобою, Огняна, вирушаємо додому. А от що робити із ним? Воно – надійне?

        - Ти ще довго говоритимеш про мене у середньому роді? – Поцікавився Олень. Йому було досадно, що відьма, яка мала такі очі та - якщо вже казати правду, - була привабливіша за всіх дівчат та жінок, яких він коли-небудь зустрічав,  ставиться до нього, наче до доісторичного артефакту.

      - Як хочу, так і казатиму, - відрізала Єфа. Судячи з всього, вона була надзвичайною грубіянкою та хамкою.

      - Що це на тебе найшло? – Запитала Огняна. – Замерзла, перегрілася, чи повітря з тієї ями вдарило по твоєму розуму? Чому ти так погано ставишся до хлопця?