Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      - Бо я відчуваю, що від нього пахне неприємностями,  - повідомила Єфа.

      - То закопай мене у тій ямі назавжди, - зітхнув Олень. Єва змірила хлопця крижаним поглядом.

      - Огняна, ти чула, чого прагне юнак?

      - Чула. Але на відміну від тебе, в мене тонкий драконячий нюх та зір. Тож, ми забираємо Оленя… Оленя, правильно? Отже, ми забираємо Оленя до нашого помешкання. Тим більше, що я вже обіцяла Вогняну. І хлопчик заприсягся, що не зрадить нас. А якщо він тобі не подобається, то ти й зустрічатися із ним не будеш. Розмістимо його десь у найдальшому кутку.  – Олень зблід. Оце він щойно зрозумів, що відьма зачарувала його.

      - Ще чого! – Ледь не крикнула Єфа. – Ми повинні мати його на очах. Раптом, він задумає щось лихе.

      - Як скажеш, - посміхнулася Огняна. – Все одно, це вирішувати твоєму батькові. А тепер, сідайте на мою спину. Сподіваюся, більше ворогів нам сьогодні не трапиться. Але, на всяк випадок, я летітиму сільськими дорогами.

      - Але ж ти обіцяла пролетіти біля Софії Київської.

     - Ти ж розумієш, що це дуже небезпечно. Твій сьогоднішній кривдник буде вишикувати….

       - Нічого він не буде, - відмахнулася легковажна Єфа. – Він загубив здобич. Тож, триматиметься від нас якнайдалі. І друзям своїм не розповість. А я б хотіла показати… як його звати? Олень? Я би хотіла показати Оленю Софію. Ти вмієш користуватися біноклем? Ні? Тоді візьми цю штуку та піднеси до очей. Та не з’їсть вона твої очі! Отже. Що ти бачиш на тому березі? Нічого? А спробуй підкрутити тут. Краще? Отже, ти бачиш високі будівлі.

      - Вони більше схожі на високі скелі, чи печери, - пробурмотів хлопець.

      - Це, нічого. Звикнеш. Отже, Зараз ми з Огняною полетимо. А ти, дивись праворуч. Щойно побачиш велику арку. Ну таку, типу веселки. Тоді дивись ліворуч від неї. Там буде висока дзвіниця… будівля, із золотавим куполом. Тож, ти подивися ще ліворуч. Там буде біла вигадлива будівля із смарагдово-золотавими дахами. Це й буде Софія Київська. Притиснеш до очей, - вона показала як, - отак бінокля, і побачиш до чого ми дожилися.

      В ту ж саму мить, Огняна знову перетворилася на величезного золотавого Дракона. Олень вже майже не відчував страху. Майже. Єфа залізла на спину Огняні та простягнула хлопцеві руку. Рука у дівчини була крижана та волога. Олень не був певний, чи у нього долонь не така сама. Він сів поруч, намагаючись не торкатися Єфи. Де там! Щойно Огняна полетіла над величезною рікою, вона рушила високо-високо угору, тож, щоби не впасти, Олень випадково доторкнувся до стегна Єфи, а потім її спина вдарилася у його груди. Оскільки дівчина жодним чином не прореагувала, Олень вирішив, що це лише він надто думає про все це.  

      Під ними, десь далеко-далеко внизу знаходилося велике поселення. Над Річкою – Борисфеном (як вони його називали? Дніпро?) стояли світлі будівлі, більше схожі на світлі кам’янисті гори, ніж на людське житло. У деяких місцях чорніли залишки з попелищ.

     - Що це? Ви спалювали свої житла, наче наші далекі пращури багато-багато років тому? – Запитав здивований Олень.

     - Ні. Це їх погані  гібридні Дракони спопелили, - пояснила Єфа. Це нічого не пояснювало Оленю. Але він вирішив, що поставити питання зможе пізніше, коли розбереться у цьому дивному світі. Відьма сунула юнакові до рук бінокля.

       Сіра веселка, ліворуч... І ось вона! Біла будівля із золотаво-зеленими вигадливими дахами. На дахи хтось причепив кругленькі сірі штуки. Ці штуки трохи були схожі на щити. Але ці щити були оздоблені довгими палками, які поєднувалися в одній точці.

     - Це – антени. З тих пір, як Всеволод оселився у  Софії Київській, він озброївся низкою сучасних технологій. А поверни-но бінокля трохи праворуч. Бачиш дзвіницю? Ну, таку, - нетерпляче сказала Єфа, - довгу витягнуту будівлю. Бачиш, хто її оповиває, неначе дикий виноград?

     Олень ледь не вронив бінокля до крижаних вод Борисфену… тобто … Дністра… Дніва… А – Дніпра! Високу біло-блакитну будівлю, неначе цупкий плющ, обкрутив… величезний зелений Дракон! На Сонці спалахнуло золотаве око Дракона. Він підняв голову, роззявив велику пащу, із безліччю іклів, потягнувся, розправив крила та…. злетів!