Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Вона підняла голову, її очі блищали від невимовлених слів, але я не дав їй вставити жодного.

— Тільки нещодавно ти казала, що ніколи не підеш, але кожного разу йшла, — додав я, нахиляючись ближче, щоб вона не могла втекти від моїх слів. — Тобі доведеться звикнути.

— Мені потрібно відпочити, я можу? — її голос був тихий, ледь чутний.

— Звісно, — відповів я, ховаючи будь-які свої емоції. — Моя спальня тепер і твоя. Як і ця квартира.

Аріель кивнула, нічого більше не сказавши, і мовчки попрямувала до спальні. Вона була виснажена, це було очевидно. Її плечі були опущені, кроки повільні. Я дивився їй услід, але не пішов за нею. Їй потрібно було трохи простору, і я не міг знову ставити її у безвихідь.

Я залишився у вітальні. Сів на диван і взяв до рук айпад. У мене було чимало роботи: потрібно було перевірити документи, які скинув дядько. Але навіть зосереджуючись на цифрах і підписах, я ловив себе на думці, що прислухаюся до звуків із сусідньої кімнати.

Минуло близько години, коли мене відволік тихий, але різкий крик. Я відразу підняв голову. Це була Арі. В квартирі нас було лише двоє, і її голос було чути занадто ясно.

Я зайшов до спальні і побачив, як вона метушиться у сні, тримаючись за шию. Її губи ворушилися, але слова були нечіткими, уривчастими. Її обличчя виглядало наляканим, а тіло тремтіло.

Не думаючи ні секунди, я сів на край ліжка й обережно торкнувся її плеча.

— Арі, — тихо покликав я, але вона не реагувала.

Я притягнув її до себе, обіймаючи, намагаючись заспокоїти. Її тіло спочатку пручалося, але потім вона різко розплющила очі. В них читалася паніка, і я відчув, як її пальці вчепилися в мою футболку.

— Це лише сон, — прошепотів я, притискаючи її до себе сильніше. — Ти в безпеці. Я тут.

Вона мовчала, але її важке дихання поступово сповільнювалося. Я відчув, як її голова впала на моє плече. Моє серце билося швидше, ніж хотілося б, але зараз важливим було лише одне: вона заспокоїлася.

— Боже, вибач, я… — її голос тремтів, і вона перевела погляд на мою руку. На шкірі залишилося кілька подряпин від її нігтів. Вони були неглибокі, але я навіть не помітив їх раніше.

— Це неважливо, — тихо відповів я, намагаючись не звертати уваги на кров, що виступила тонкими лініями. — Ти як?

Я обережно провів пальцем по її щоці, витираючи сльози. Її шкіра була гарячою, волога від сліз. Вона здригнулася від дотику, але не відсторонилася.

— Я… я не знаю, — відповіла вона після паузи, її голос ледь чутний. — Це був кошмар, просто кошмар…

Я відчув, як її тіло тремтить у моїх руках, і розумів, що слова тут не допоможуть. Їй потрібна була не обіцянка, що все буде добре, а доказ, що я тут, поруч.

— Я залишусь із тобою, поки ти будеш спати, — м’яко сказав я, нахиляючись, щоб залишити кілька поцілунків на її волоссі. Її запах — ніжний, теплий — змушував моє серце стискатися ще більше. Я обережно посадив її між своїх розведених ніг, дозволяючи їй повністю відчути мою присутність.

— Я більше не хочу спати… — вона тихо прошепотіла, шморгнувши носом, і її пальці вчепилися в край моєї футболки. Її ніс тепер притискався до моєї шиї, і я відчув, як вона знову шукає в мені опору.

Я часто помічав за нею цей жест. Вона могла відштовхувати мене, коли була сердита, але у моменти паніки чи потреби безпеки завжди притискалася до моєї шиї. Ніби це було єдине місце, де вона могла знайти спокій. І це відчуття змушувало мене хотіти захищати її ще більше.

— Тоді просто полежимо так, поки тобі не стане краще, — прошепотів я, продовжуючи повільно проводити руками по її спині. Її тіло поступово розслаблялося, а дихання ставало рівнішим. Це було єдине, що зараз мало значення.

— Але це не означає, що я на тебе не злюсь, — раптом сказала вона, її голос був слабким, але в ньому відчувалася звична впертість.

Ці слова змусили мене посміхнутися. Її сила була в тому, що навіть у найгірші моменти вона залишалася собою.

— Добре, — погодився я, стримуючи сміх, щоб не здатися легковажним.

— Я не жартую, — ображено додала вона, надувши губи і піднявши погляд на мене. Її великі очі блищали ще від сліз, але водночас у них з’явилася якась тепла рішучість, яка завжди зачаровувала мене.

— Мила, не роби так, — сказав я м’яко, нахиляючись ближче. — Це спокушає поцілувати тебе.

Я провів пальцем по її губах, зітхаючи від того, наскільки м’якими вони були. Її щоки злегка почервоніли, і вона відвела погляд, але я побачив, як кутики її губ ледь помітно смикнулися вгору.

— Тебе все спокушає, — пробурмотіла вона, але в її голосі вже не було тієї гострої образи, що раніше.

— Ти розкусила мене, — відповів я, злегка усміхнувшись, проводячи пальцем по її щоці. — Якщо це стосується тебе, то так.

Вона відвела погляд, але я помітив, як її губи трохи розтягнулися в майже непомітній усмішці. Її впертість була одночасно смішною і чарівною.

— Ти просто нестерпний.

Арі зітхнула і поклала голову мені на груди, закриваючи очі. Її пальці легко торкнулися мого боку, ніби вона перевіряла, чи справді я тут. І цей момент, простий і тихий, був найдорожчим за весь день.