Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

Тільки вперед!

Сідло Радда знайшла досить швидко. Воно фактично саме до неї прийшло. Разом із конем. І кінь, і сідло були старі та пошарпані життям, але дівчина була рада навіть таким. Тому що на коні без сідла їхати складно, а от стягувати наїзницю за ногу виявилося дуже зручно.

Кінь скористався моментом і радісно поскакав у мішанину вуличок. А засмучена такою зрадою Радда, що ледве встигла згрупуватися і не впасти як мішок з вовною, важко зітхнула, клацнула пальцями, знерухомивши заповзятливих мужиків, які вирішили ось так поцікавитися, що така прекрасна дівчина забула в такому непривабливому місці. Вибрала серед їхніх коней найбадьорішого і продовжила шлях уже на ньому. А мужики так і залишилися стояти посеред вулиці, усвідомлюючи, що не всяка беззахисна на вигляд дівчина такою є.

Пригоди Ради на цьому не скінчилися. Мабуть, вона у своїй не кращій сукні, ще й забрудненій, все одно була надто помітна на цих вуличках.

Дівчину знову спробували стягнути з коня, але цього разу вона тріснула каблуком в зуби. Потім за нею біг обірваний хлопчисько і голосив щось дивне про те, що загубився і точно є братом пані. Потім навперейми коню спробував вискочити якийсь неголений тип, і був приласканий невеликим вогником, що обпалив волосся і зменшив спритність. А потім, до всього хорошого, Радду ще й не схотіли пускати у верхнє місто вартові. Для них вона, у своїй забрудненій і подекуди рваній сукні виглядала недостатньо добре.

Радда намагалася довести, що їй треба. Навіть мало не сказала чому, але в останній момент себе обсмикнула. Навіщо лякати варту можливістю того, що імператор може, розгнівавшись, зруйнувати власний палац?

Радда вимагала покликати когось із знайомих і навіть пообіцяла великий хабар просто потім, коли до грошей доїде.

І коли дівчина вже була готова напасти на надмірно виконавчих вартових, до воріт неквапливо підійшли ще дві дівчини. Одна життєрадісно посміхалася і одразу почала махати Радді рукою. Чи відганяла, натякаючи, що краще одразу йти до інших воріт, чи вітала. Радда не дуже зрозуміла. Друга поплескувала по долоні згорнутим у трубку аркушем паперу.

Заморочена вартовими Радда завмерла, не дуже розуміючи, що тепер робити і куди йти.

А усміхнена дівчина посміхнулася ще ширше, відштовхнула вартового, а потім, розкривши обійми, кинулася до Радди з криком:

— Сестричка! А ми так боялися, так боялися!

Чого вона там боялася, дівчина уточнювати не стала, просто схопила Радду за руку і бадьоро потягла повз злегка приголомшених її криками чоловіків.

— Але… — спробував заперечити один із них.

І відразу отримав у руки туго згорнутий лист.

— Спеціальний припис, — загадково промовила друга дівчина. — Самого. Головного. Він наказав передати на словах, що тільки вперед і тільки так.

І поки вартовий плескав очима, намагаючись збагнути, що б це означало, дівчата дружно повели Радду подалі від воріт. І їх навіть не спробували зупинити, прийшли з того боку, в який і пішли. А те, що прихопили з собою дивну обірванку, так мало що з нею сталося. І припис ще.

— А що це за припис? — спитав один із вартових у приятеля, який розгублено тримав у руках папір.

— А я знаю… — озвався він і почав розгортати аркуш.

А коли повністю його розгорнув, довго-довго на нього вирячався. Тому що лист був чистий. Навіть вензелів по кутах ніхто намалювати не захотів.

— Тільки вперед, — розгублено сказав і разом із приятелями задумався про те, чи варто про цю подію розповідати начальству.

З одного боку – соромно. Дівчата провели як молокососів якихось.

З іншого боку, а раптом ці дівчата небезпечні злочинниці? Чи раптом це перевірка? Ось так не доповіси, а потім звинуватить у прихованні та хабарництві. Хоча хабарів якраз не давали.

Порадившись, вартові вирішили таки доповісти, причому якнайшвидше.

Насмішки все-таки безпечніші за звинувачення.

А дівчата тим часом бігли чужим садом і хихикали.

Принагідно колишня власниця паперового аркуша намагалася заспокоїти Радду і запевняла її, що імператор тримає себе в руках, хоч і поривається особисто кинутися її рятувати та виносити на руках із руїн злодійського замку. Ще вона розповіла про нахабу, який трохи збожеволів, після спілкування з імператором і спроби його шантажувати. Про спійманих спільників, котрі встигли пробігтися двором і кричачи про ту саму страшну таємницю. Про те, що, схоже, таємниця скоро перестане бути такою, тому що коли дівчата йшли, старші саме сперечалися, а чи варто було її так довго зберігати. А на тому, що зараз слушний момент для її розкриття вони зійшлися трохи раніше.

Друга ж дівчина більше мовчала. Натомість, коли заговорила, одразу ж захопилася почуттями Ромула до Радди. Почуття, на її погляд, були як у казці. І відступати не можна було. Слід було йти вперед, подолати всі перешкоди, а потім зажити щасливо, ну час від часу проріджуючи ряди змовників та інших поганих особистостей.

— Так, тільки вперед, — пробурмотіла Радда, котрій зовсім не хотілося розмовляти на цю тему.

Але чомусь все одно посміхнулася.

А коли дізналася, що імператора мало не насильно приспали, щоб не зашкодив собі, ще й засмутилася.

І залишки вечора Радда витратила на спроби нагадати собі про розум.

Про те, що все ще важче, ніж здається.

Про те, що перешкодами будуть її вчителі, з якими боротися і безглуздо, і не хочеться.

Про найвищу мету теж нагадала.

І про рішення бути войовницею, магом та розумницею. І заміж вийти якомога пізніше, причому так, щоб принести сім'ї користь.

Але, незважаючи на це, відображення у дзеркалі все одно загадково посміхалося. І дуже хотілося покластися на долю. Або пошукати якесь рішення, що влаштовує всіх. І підтримати Ромула у його безумстві. І…

Загалом Радді хотілося робити дурниці. І йти вперед, долаючи перешкоди.