Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

Усю наступну половину місяця всі були дуже зайняті.

Дехто пошуками.

Мешканці Хребта Дракона тихо і мирно шукали щілини в інші світи, причому неподалік своїх земель. І в цих пошуках поступово просувалися все далі, нічого поки що не знайшовши.

Тіваш зі своєю службою і нічними вовками шукав рештки таємної ради. Більшість цих радників вдалося зловити мало не в перший день після викрадення Радди і розпитувань супроводу перемовника, що збожеволів. Інші поховалися. Але Тіваш був упевнений, що нікуди вони не подінуться. Можливості покинути острів ні в кого не було.

Радда шукала здоровий глузд і навіть іноді просила допомогти з його пошуками то подруг, то вчителів. Щоправда, воно не надто допомагало. Складно шукати здоровий глузд, коли симпатичний, сміливий і сповнений усіляких достоїнств чоловік дбає, дарує квіти та запрошує на прогулянки. Поки що там, де мало хто може побачити. Але обіцяв за першої нагоди влаштувати прогулянку по затоці, на човні, з цікавим супроводом. І при цьому він усміхався так, що Радді теж ця прогулянка почала здаватися захоплюючою.

Ромул у свою чергу старанно шукав тих, хто заперечуватиме проти цих прогулянок та інших залицянь. Але таких поки що не було. Одні були зайняті, інші поки ні про що не здогадувалися, а треті вирішили плюнути на ситуацію і подивитися, що вийде. Щоправда, треті Ромулу про своє рішення сказати якось не здогадалися, тому пошуки в імператора теж були цілком собі захоплюючими. А принагідно він продовжував вивчати магію і читав варіанти договорів про дружбу і взаємодопомогу, що надсилалися представництвом Хребта Дракона. І починав підозрювати, що повертатися всім складом нічні вовки не збираються. І не розумів радіти цьому чи засмучуватися.

А двоє чоловіків у цей же час були зайняті розмовами та спробами переграти один одного. Причому обидва розуміли, що ці спроби є, але вдавали, що їх не помічають.

І їм також було не нудно.

Івіль, котрий навіть не подумав перейнятися хоч якоюсь довірою до дивного «божественного посланця», який зумів йому допомогти не вмерти в черговий раз, старанно випитував його секрети і готував пастку. Ні, розпитування здебільшого стосувалися саме його самого. Він навіть став за порадою Вісце зміцнювати запасні тіла, хоч і не погодився з ним, що краще не позбавляти їх розуму і дозволити розвиватися правильно. Магії на цю справу йшло багато, але Івіля поки що все влаштовувало. Тварюка була сита, з'ївши більшість своїх жерців. Та й від вбивства її родичів вдалося накопичити певну силу, знову ж таки не без допомоги божественного посланця. І якби ще й драконів вдалося приструнити, Івіль був би майже щасливий. Але що можна зробити із драконами, навіть Вісце не знав. І він був впевнений, що їх краще не чіпати.

Ну, Івіль і тут вирішив його послухатись. Хоча б поки що. А там хто знає?

Вісце у свою чергу теж старанно заганяв співрозмовника в пастку і це виявилося цікавою справою. Особливо нерви лоскотав той факт, що король не був ідіотом, хоч і втратив здатність розуміти багато речей. І Івіль міг його переграти, у цьому Вісце був певен. Тому слід бути дуже обережним, діяти акуратно і говорити тільки те, що треба, причому, не загострюючи на деяких речах уваги, щоб король не зрозумів, наскільки воно важливе співрозмовнику.

А Івіль став то зілля підливати, то якісь стародавні артефакти притягувати Не вгамувався навіть тоді, коли Вісце прозоро йому натякнув, що вони можуть вплинути і на нього самого, вкотре вбивши і звівши нанівець усі зусилля. Король виявився людиною наполегливою і ризиковою, без сумнівів і жалю прущою вперед. Напевно, тому й зміг стільки часу тримати владу над своїми веселими підданими.

Іноді йому навіть поспівчувати хотілося.

Хоча деякі розмови він вів незграбно, випитуючи важливі для нього відомості, як хлопчик. Наївно, навіть якось. Зате потім збирався і починав грати словами тонко-тонко, ведучи в пастку, маскуючи важливе під дрібничку не варту уваги. І не попастися було дуже складно, навіть складніше, ніж попастися, не викликаючи підозри, у першому випадку.

Вісце було складно. Тому що «проговоритися» треба було багато про що і при цьому не згадати деякі дрібниці, які перевертали картину з ніг на голову. Ну, чи навпаки.

На щастя, короля найбільше зараз хвилювало власне безсмертя.

А ще на велике щастя, люди, що залишилися в імперії і на Хребті Дракона, поки не зробили нічого такого, що могло б змусити Івіля заворушитися і прийняти зайво важливі рішення.

І поки був час, Вісце вів цього розумного дурня вперед, у пастку. І намагався не забрести до схожої. І це було дуже цікаво обом.

— Отже, вся справа в крові і в мене не було шансів з моєю фальшивою дитиною? — ніби, між іншим, цікавився Івіль.

— Ти й сам здогадався, — посміхаючись, відповідав Вісце і відпивав зміцнюючої настоянки, даючи зрозуміти, що розмовляти на цю тему більше не збирається.

А Івіль тихо і між іншим випитував про те, а чи залишилися десь власники такої потрібної крові і чи є серед них жінки? Віце відповідав дуже туманно, але король все одно робив висновки, а потім довго думав. І, мабуть, додумувався правильно. Ну, або майже правильно, враховуючи, що відправив непримітного чоловічка дізнатися щось загадкове про Кадмію Ловарі і дізнатися, чи немає серед вовчиць підозріло схожих на померлого імператора жінок.

— Виходить, артефакт, навіть якщо я його знайду, мені не допоможе? — задумливо питав король, цікавлячись бульйоном у своїй мисці більше, ніж розмовою.

Вісце тихо хмикав і король розумів, що про всяк випадок краще знайти артефакт.

Але найважливіше він спитав на ходу, коли обидва майже бігли, щоб подивитися на того, хто вліз у сховище старовини і запитати у нього, з якою метою він це зробив?

— Ти вибираєш тіло сам, будь-яке, — практично простогнав захеканий король. — Можеш вибрати абсолютно здорове, не враховуючи пошкодження мозку, але це вже твоя особиста умова.