Читати книгу - "Сповідь крізь епохи, Кала Тор"

Розкіш, яка зустріла нас у королівському палаці, приголомшувала своєю надмірністю — високі склепіння, прикрашені позолоченим різьбленням, мармурові підлоги, що виблискували під ногами, мов вода, і канделябри з тисячами свічок, що дарували світло, ніби сонце спустилося з небес, аби вшанувати цей двір. Повітря було просякнуте ароматами рідкісних східних парфумів і екзотичних спецій, привезених здалеку—з Ост-Індійських колоній, що на той час вже стали джерелом розкоші для вищого стану.

Та ця блискуча поверхня різко контрастувала з тим, що я бачила упродовж нашого шляху: спустошені села, хворі й знесилені люди, злиденні жінки, що сиділи край дороги, з дітьми на руках, шукаючи крихту милосердя. У палаці ж здавалось, що час зупинився: тут все ще жили за ритмами бенкетів, музики й танців, у той час як світ за межами муру гинув. Цей поділ був не просто соціальним — він був моральним розломом, у якому загубилося справжнє обличчя королівської милості.