Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Напівзагублений 📚 - Українською

Читати книгу - "Напівзагублений"

282
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Напівзагублений" автора Саллі Грін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 73
Перейти на сторінку:
то не зможу бути з ним. Сьогодні ясний день, і я гріюся під сонечком на травичці біля невеличкого озера, про яке я розповідав Габріелю. Габріель плаває. Йому тут подобається. Гарне місце. Ще прохолодно, але вже віє весною. Ми вже тут двічі ночували, Арран, я та Габріель. Арран спить у наметі. А я збудував собі лігво, таке, як було в батька, виростивши довкола себе кущі ожини. Ми з Габріелем розпалили вогнище і маємо овечі шкури. Тут добре. Як казав мій батько, не аж так погано, як може здатися. Я тепер умію змушувати ожину рости дуже швидко. Зробив собі лігво буквально за кілька хвилин. Я знаю, що можу легко застосовувати будь-які батькові Дари, якщо забажаю, але я більше ніколи не хочу стріляти блискавками. І взагалі ніякого полум’я. Я розпалюю вогнище сірниками, без поспіху. Габріель усміхається, дивлячись на це. Він завжди всміхається.

Я сиджу на траві та дивлюся на Габріеля. Понад озером височіє прямовисна скеля, і він видряпується на неї просто з води. Трохи хизується своєю вправністю, думаю я. Мені подобається за ним спостерігати.

Я не відводжу очей від Габріеля і починаю тремтіти. Ховаю руки в кишені та намацую там камінчик. Витягаю його: це білий камінь для Анналізи.

Місяцями міркуючи про те, як найліпше було б її покарати, я так і не знайшов правильної відповіді. Знаю, що батько вбив би її, але мені здається, що він зрозумів би, чому я не можу цього зробити. Я люблю його та ненавиджу її, але вбити її однаково не можу.

Селія та Боб змусили Клея й Анналізу розказати їм усю правду. Вона навіть не була шпигункою. Її хотіли завербувати, але вона відмовилася. Клей вийшов на женевську квартиру завдяки такому собі Напівкровному на ім’я Оскар і одному Ловцю, котрий умів виявляти розколини, а ще йому всміхнулася удача. Анналіза жодним чином до цього не причетна.

Габріель уже майже на самісінькій верхівці скелі. Там є невеликий виступ, на який він полюбляє видряпуватися.

Я витягаю з кишені білий камінь, а тоді з розмаху жбурляю його якомога далі та дивлюся, як він падає у воду, здійнявши бризки.

Габріель уже нагорі. Він махає мені рукою, а я махаю йому у відповідь. Він зазирає за край виступу, а тоді вдає, що втратив рівновагу й падає, але його падіння завершується елегантним пірнанням у воду. Явна показуха. Та я не годен відвести від нього очей. Він знову підпливає до скелі та, мабуть, збирається все повторити.

Арран каже:

— Там хтось іде, — але мені не хочеться думати про те, хто це може бути та чого вони хочуть, і я не певний, чи треба тікати, чи треба кликати Габріеля абощо. Арран підсувається ближче до мене.

— Не панікуй. Усе добре. Думаю, це Адель і ще хтось із нею, — і він торкається моєї руки, а я дивлюся на нього, а тоді озираюся назад. Звідси добре видно всю долину, і я бачу, що вони ще далеченько.

— Це Леджер, — кажу я Аррану, не помічаючи там більш нікого, крім Леджера й Адель.

Доки вони підходять до нас, я відновлюю спокійне дихання, а Габріель сидить біля мене.

Арран підводиться їм назустріч, але я залишаюся сидіти з Габріелем. Вони про щось там говорять, та я навіть не прислухаюся, а потім до нас на траву підсідає Леджер. Він має такий самий вигляд, як і тоді, коли ми вперше зустрілися: такий же юнак.

Він каже:

— Співчуваю щодо Габріеля.

А я хитаю головою, бо це неправда. І я кажу:

— Це неправда.

Арран знову біля мене, вгамовує мене й каже:

— Натане, спробуй заспокоїтися.

— Він постійно каже мені заспокоїтися, — скаржуся я Леджеру.

А тоді я дивлюся на Габріеля, але його немає, і я запитую:

— Куди пішов Габріель?

Арран дає мені настійку, проте я не хочу її пити та виливаю на землю. Я хочу тільки знайти Габріеля, але знаю, що мушу бути спокійним, бо інакше Арран знову примусить мене пити настійку, а коли я її п’ю, то відчуваю втому і взагалі не бачу Габріеля.

Тому я намагаюся здаватися нормальним і дивлюся Аррану в очі.

Леджер каже:

— Я хотів тебе ще раз побачити, Натане. Я знищив пляшку. І маю твого пальця. Я ж обіцяв тобі його повернути.

Арран відповідає за мене:

— Добре.

А я докладаю всіх зусиль, щоб не озиратися, шукаючи Габріеля. Хоч я відчуваю, що він знову вирішив трохи поплавати. Леджер з Арраном і далі говорять про мій палець. Потім лунає голос Адель:

— Я бачилася з Селією. Вона намагається навести лад. Засновує Раду Правди і Примирення.

Арран погоджується, що це добра справа, хоч я навіть не уявляю, про що йдеться.

— Вона каже, що деякі Ловці досі переховуються, але більшість вона вже контролює. Вона буде на чолі Ради, аж поки нормально запрацюють усі нові структури. А Ґрейторекс очолює Новий Ловецький Альянс. Він буде невеличкий і виконуватиме функції поліції, як і задумувалося від самого початку. Туди зможуть долучатися і Чорні маги, і Напівкровні.

Адель додає:

— Селія пропонує вам переміститися звідси. Вона знайшла для Натана гарне місце. Уельс для нього не дуже безпечний. Тут ще й досі є ті, хто можуть спробувати завдати йому шкоди. Його тут надто легко знайти.

— Ми перемістимося, — обіцяє Арран. — Скоро.

Леджер опускається біля мене навколішки й каже:

— Я прийшов побачитися з тобою, Натане, і, можливо, переконати тебе піти зі мною.

Я навіть не знаю, що йому сказати. Звичайно ж, я нікуди з ним не піду.

Арран каже:

— Подумай про це, Натане.

Та я не хочу про це думати.

— Зараз ще зарано, — каже Леджер. — Я розумію, але хотів тобі сказати, що ти завжди для мене будеш бажаним гостем.

Арран відповідає замість мене:

— Спасибі.

Леджер бере мене за руку. Я відчуваю прохолоду. Він каже:

— Натане, якщо буде потрібно, тобі допоможе земля.

Проте я вже не слухаю. Я знову помітив Габріеля біля підніжжя скелі, він якраз виліз із води, і я знаю, що він знову пірнатиме, і це буде прекрасно.

Наступного дня ми залишаємо Уельс. Їдемо потягом до Франції, а потім ще кудись. Габріель каже, що нам треба відвідати Несбіта в Австралії, і я переказую це Аррану, а він бере мене за руку й мовить:

— Габріель помер, Натане. Ти мусиш із цим змиритися, — але для мене в його словах немає жодного сенсу. А Габріель сидить з другого боку від мене, погладжуючи кінчиками

1 ... 68 69 70 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Напівзагублений», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Напівзагублений"