Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

Попри стріляну рану, Саландер хотіла заховати хлопчика сама, що, з огляду на її минуле, можна було зрозуміти. Проте чи варто йому або журналові брати в цьому участь? Хоч як героїчно повелася вона на Свеавеґені, а з суто юридичного боку її вчинок однаково слід уважати за викрадення. Допомогти їй тут Мікаел не міг. Він і так мав уже купу проблем з медіями й прокурором.

Але йшлося про Лісбет, і він їй пообіцяв. Авжеж, він допоможе їй, навіть якщо Еріка сказиться й трапиться ще бозна-що. Тому, вдихнувши глибше, Блумквіст дістав телефон, одначе набрати номер не встиг. Позаду пролунав знайомий голос: то кричав Ян Бубланський. Комісар поспішав тротуаром і мав такий вигляд, ніби от-от у нього станеться нервовий зрив. Обіч нього йшли інспекторка кримінальної поліції Соня Мудіґ і високий дужий чоловік років п’ятдесяти — очевидно, професор, якого згадувала в телефонній розмові Лісбет.

— Де хлопчик? — тяжко дихаючи, запитав Бубланський.

— Рятуючи, його вивезли в північному напрямку великим червоним автомобілем «вольво».

— І хто ж?

— Я розкажу все, що мені відомо, — сказав Мікаел, не відразу зміркувавши, що саме слід розповісти. — Та спершу я маю зателефонувати.

— О ні, спершу ти поговориш з нами. Ми повинні оголосити їх у державний розшук.

— Поговоріть он з тією пані. Її звуть Улріка Франсен. Вона знає більше за мене. Вона бачила, як усе відбувалось, і навіть може описати злочинця. Я приїхав, коли все скінчилося.

— А того, хто врятував хлопчика?

— Ту, що врятувала хлопчика. Улріка Франсен може описати і її. А поки що вибачте…

— Звідки ти знав, що тут узагалі щось коїтиметься? — з несподіваною злістю просичала Мудіґ. — Радіо повідомило, що ти зателефонував у рятувальну службу ще до того, як пролунали постріли.

— Мені про це розповіли.

— Хто?

Мікаел ще раз глибоко вдихнув і, прибравши незворушного виразу, подивився Соні просто в очі.

— Хоч яку гидоту пишуть у сьогоднішніх газетах, та я справді хочу співпрацювати з вами всіма можливими способами і сподіваюся, що ви це знаєте.

— Я завжди довіряла тобі, Мікаеле. Але, відверто кажучи, вже починаю сумніватися, — відповіла Соня.

— Окей, я розумію. Тоді й ви маєте з розумінням поставитися до того, що я не довіряю вам. У вас серйозний витік інформації — гадаю, ви це усвідомили? Інакше б оцього, — промовив він, показуючи на труп Торкела Ліндена, — не сталося.

— Твоя правда. Це дуже жахливо, — докинув Бубланський.

— Ну, гаразд. А тепер мені треба зателефонувати, — сказав Мікаел і відійшов трохи далі, щоб можна було спокійно розмовляти.

Одначе він так нікому й не зателефонував. Мікаел подумав, що час ставитися до безпеки серйозніше, тому повернувся і сказав Янові Бубланському й Соні Мудіґ, що йому, на жаль, негайно треба до редакції і що він, тільки-но їм знадобиться, буде до їхніх послуг. Тієї ж миті Соня, на свій подив, схопила його за руку.

— Спочатку ти мусиш розказати нам, звідки дізнався про те, що тут щось станеться, — суворо промовила вона.

— Перепрошую, але я скористаюся зі свого права не називати своїх джерел інформації, — спокійно відповів Блумквіст з вимученою усмішкою.

Потім він зловив таксі й поїхав до редакції, заглиблений у роздуми. Щоб розв’язувати складні інформаційно-технологічні проблеми, «Міленіум» не так давно найняв консультаційну фірму «Тек сорс» — команду молодих дівчат, які зазвичай швидко й ефективно допомагали журналові. Проте турбувати їх тепер Мікаелові не хотілося. Не хотілося й долучати Крістера Малме, дарма що той у редакції знався на інформаційних технологіях найкраще. Натомість Блумквіст подумав про Андрея, який уже був уплутаний в цю історію і, крім того, розбирався в комп’ютерах. Мікаел узяв намір попросити його про допомогу, пообіцявши собі, що, ледве їм з Ерікою вдасться впоратися з цим безладом, хлопця зарахують у штат.

Еріці випав кошмарний ранок ще до того, як пролунали постріли на Свеавеґені, — певна річ, через оте кляте повідомлення Те-те, що якоюсь мірою було новим етапом кампанії проти Мікаела. На поверхню знову вилізли всі заздрісні мізерні душиці, вивергаючи жовч у «Твіттері», мейлах та коментарях в інтернеті. Цього разу до них приєднався расистський набрід, бо «Міленіум» багато років боровся з ксенофобією та расизмом.

Найгірше було те, що всі працівники редакції відчули враз шалений тиск обставин. Народ, здавалося, раптово втратив охоту постачати журналові інформацію. Крім того, ходила чутка, що головний прокурор Рікард Екстрем готується обшукати їх, хоч Еріка в це не дуже вірила. Трус у редакції — річ серйозна, насамперед з огляду на право джерел інформації на конфіденційність.

Але вона погоджувалася з Крістером Малмом, що через теперішню отруйну атмосферу навіть юристам можуть стукнути в голову безглузді ідеї. Вона саме стояла й розмірковувала, яких заходів їм би годилося вжити у відповідь, коли в дверях показався Мікаел. На подив Еріки, він не схотів говорити з нею, а відразу пішов до Андрея Зандера й повів його до неї в кабінет.

Трохи згодом вона рушила слідом за ними. Коли Еріка зайшла туди, то помітила, що вигляд у молодика був зосереджений, а ще вловила слово «PGP».[35] Вона добре знала його, бо нещодавно була на курсах інформаційно-технологічної безпеки. Записавши щось у блокноті, Андрей, навіть не глянувши на неї, попрямував до Блумквістового ноутбука, що лежав у редакційному передпокої.

— Що відбувається? — поцікавилась Еріка.

Мікаел пошепки сказав їй щось, і Еріка так розхвилювалася, що йому довелося кілька разів повторити.

— Ти хочеш, щоб я знайшла для них схованку? — перепитала вона.

— Пробач, що вплутую тебе в це, Еріко, — сказав Мікаел. — Але, крім тебе, я не маю нікого, хто знав би стількох людей з літніми будиночками.

— Не знаю, Мікаеле… Я справді не знаю.

— Ми не можемо зрадити їх, Еріко. У Лісбет стріляли. Ситуація безрадісна.

— Якщо її поранили, їй треба в лікарню.

— Вона не хоче. Вона прагне за всяку ціну відборонити хлопчика.

— Щоб він зміг спокійно малювати вбивцю?

— Так.

— Це дуже велика відповідальність, Мікаеле, і занадто великий ризик. Якщо з ними щось станеться, то нас звинуватять — і це знищить журнал. Захист свідків — не наша робота. Цим має опікуватися поліція. Подумай лишень, скільки юридичних та психологічних проблем можуть спричинити ті малюнки. Ні, має бути інший вихід.

— Можливо. Якби