Читати книгу - "Декамерон"

Вирозумівши з сієї мови все, що йому треба було знати, кавалер заспокоїв ченця, як тільки міг, надававши йому силу обіцянок, і пішов від нього. А другого дня перед світом він пробрався в сад до своєї панії, видряпався на дерево, вліз через одчинене вікно в кімнату і впав у обійми своєї коханки. Вона вже давно його виглядала і зустріла з великою радістю, сказавши:

― Велике спасибі велебному панотцеві, що тебе на сю добру путь спровадив!

Та й зачали собі навзаєм утішатися, сміючися з святого отця-дурнолобця та глузуючи із кросен, навоїв та шпульок і великої розкоші удвох заживаючи. Надалі вони так улаштувалися, що вже без того панотчика обходились, і провели разом іще багато веселих ночей, що дай Господи таких і мені, і всякій охочій душі християнській.

Оповідка четверта 

Дон[37] Феліче навчає брата Пучча, якою покутою можна приподобитись Богові; тимчасом як брат Пуччо покуту справляє, дон Феліче його жінку вгонобляє

Як докінчила Філомена оповідку свою і замовкла, а Діоней любими словами похвалив пані ткачеву за бистрий розум, а оповідачку за прикінцеву молитву, королева подивилась, осміхаючись, на Панфіла, і промовила:

― Тепер ти, Панфіле, потіш нас якоюсь веселою історійкою.

Панфіл сказав, що з дорогою душею, і почав не гаючись:

― Багато єсть таких людей, що, самі хотівши до раю попасти, інших туди нетямки посилають; таке сталося і одній нашій сусідці, не так-то й давно, а яким чином, зараз почуєте.

Жив собі, кажуть люди, коло Сан-Бранкаціо один добрий чоловік, досить багатий, на ім'я Пуччо ді Ріньєрі{130}; заходившися під старість спасати свою душу, він став терціарієм{131} закону святого Франціска і нарікся братом Пуччом. Ставши на путь святенництва і не маючи іншої родини, як жінка та служниця, не вкидався він у жодне рукомесло, одно тільки знав ― до церкви вчащати. Благуватий і недоумкуватий, він увесь час харамаркав отченаш, ходив на казання, вистоював службу, співав на криласі, постував і мертвив плоть свою; подейкували навіть, що пристав був до секти бичівників{132}.

Жінка його, на ймення монна Ізабетта, молода ще (мала двадцять вісім чи, може, тридцять років), свіжа і гарна, мов рум'яне круглобоке яблучко, мусила через мужеву побожність, або й через його старечу неспроможність, довших постів дотримувати, ніж була її воля: коли їй хотілося спати або й пожартувати з чоловіком, він провадив їй житіє Ісуса Христа, проповіді брата Анастасія, плач Марії Магдалини тощо.

В той час повернувся саме з Парижа один чернець із тамтешнього монастиря, на ім'я дон Феліче, молодий, гарний із себе, високомудрий і глибоковчений чоловік. Брат Пуччо одразу ж вельми з ним заприязнився, а що молодий чернець умів якнайліпше розв'язувати всі його сумніви і, принатурюючись до нього, прикидався святим та божим, наш святенник почав водити його до себе ― то на обід, бувало, запросить, то на вечерю, як коли випаде. Монна Ізабетта, щоб догодити чоловікові, так само ставилась приязно до молодого ченця і залюбки пришановувала його, чим могла.

Ставши своїм у господі брата Пучча, дон Феліче, бачивши, яка свіженька і пухкенька в нього жінка, здогадався, чого їй найбільше бракувало, і надумав полегшити працю гостинному господареві, перебравши її на себе. Вряди-годи скоса на господиню позираючи, добився того, лукавий, що і її до нього охота розібрала. Сеє помітивши, чернець швидко знайшов нагоду їй своє бажання з'ясувати і, хоч вона була готова те діло до щирця довести, се було не так-то легко вчинити, бо жінка затялася, що нікуди з ним із дому не піде, а вдома теж не було як, бо брат Пуччо ніколи з міста не виїжджав, що непомалу молодого ченця засмучувало.

От думав він та й надумався нарешті, як йому можна буде сходитись безпечне з монною Ізабеттою в її ж домі, чоловікової підозри не збуджуючи. Одного разу, як прийшов до нього брат Пуччо, він сказав йому:

― Не раз уже помічав я, брате Пуччо, що ти одного прагнеш ― присвятитися, тільки ж ідеш ти до свого, здається мені, дуже довгим шляхом, а є ж і другий шлях, коротший, що добре знає папа і його найвище прелатство. Самі вони таким робом ходять, та іншим одкривати його не хочуть: бояться, бач, щоб не занепав од того стан духовний, бо тоді миряни перестали б його милостинею чи іншим яким способом підпомагати. Та вже як ти мені такий приятель, як ти мене так поважаєш, то я навчу тебе, коли ти тільки хочеш піти на сю спасенну путь і нікому в світі про неї не скажеш.

Брат Пуччо, якому дуже хотілося спастися, почав упрохувати ченця, щоб той навчив його. Він клявся і божився, що нікому того без його дозволу не скаже, і прирік, що, як тільки матиме досить сили, щоб на ту путь ступити, то так і зробить.

― Ну, коли вже ти мені таке прирікаєш, ― сказав чернець, ― то я тебе навчу. Ти повинен знати (так напучують нас отці церкви), що хто хоче доступитися блаженства, мусить одбути покуту, про яку я зараз тобі скажу, тільки добре затям, що і як. Я не хочу сказати, що після сієї покути ти зовсім перестанеш бути грішником, але річ у тім, що всі давні гріхи, скоєні тобою до покути, очистяться і простяться тобі, а нові, що ти послі вчиниш, не заважать тобі на погубу, а змиються святою водою, як незначні пагрішки. Передовсім, приступаючи до покути, ти мусиш висповідатися щиро з усіх переступів своїх, потім треба постувати сорок день і стільки ж од утіх тілесних, не то з ким іншим, а і з своєю жінкою, здержуватись. Крім того, треба знайти в себе в домі таку кімнату, звідки вночі видно небо, піти туди по вечірній молитві, і щоб там був широкий стіл, такий заввишки, щоб, притулившись до нього крижами, а ногами стоячи долі, злягти на нього, розпростерши руки на подобу розіп'ятого, ― як хочеш, можна чіплятись руками за кілочки абощо. Отак, дивлячись на небо, треба стояти нерушиме до самої ранньої служби. Щоб ти був письменний, я дав би тобі прочитати про сей случай певні молитви, та як ти чоловік темний, то досить тобі буде відмовити триста отченашів і стільки ж богородиць на честь Святої Трійці, дивитись при тому на небо, тримаючи безнастанно в пам'яті Господа, Сотворителя неба й землі, та