Читати книгу - "Мерзенна сила"

— Чоловік безсмертний і всюдисущий зійде на престол усесвіту, — прорік Стрейк. — Саме про це йдеться в усіх пророцтвах.

— Спочатку, звісно, владу буде зосереджено в руках невеликої групи людей, — зауважив італієць. — В руках у тих, кого буде обрано для вічного життя.

— А потім нею поділяться з усіма? — спитав Марк.

— Ні, — заперечив Філострато, — потім вона перейде до когось одного. Послухайте, друже мій, ви ж не дурень, правда? Всі ці балачки про владу людини над природою — маю на увазі, людини абстрактної, — то пожива для різних покидьків, не більше. Ви знаєте так само, як і я, що влада людини над природою означає насправді владу одних людей над іншими за допомогою природи. Людина з великої літери — то просто абстракція. Такої людини не існує, натомість є люди. Тож всемогутньою стане не Людина, а людина, якась одна конкретна людина. Алькасан, наш теперішній глава — це тільки, якщо дозволите, перший начерк. На завершальній стадії, коли все буде доведено до досконалості, на його місці може опинитися і хтось інший. Можливо, то будете ви, можливо — я.

— Гряде цар, — підхопив Стрейк, — який вершитиме справедливість на землі і право на небі. Ви, ясна річ, вважали все це просто міфами. Через усі ті байки, що їх нагромаджено довкола поняття «Син Чоловічий», ви думали, що насправді неможливо, аби якесь одне дитя людського роду здобуло повну, абсолютно безмежну владу над цілим усесвітом. Та ви помилялися — це таки можливо.

— Не розумію, нічого не розумію, — бурмотів Марк.

— Нічого складного тут немає, — мовив Філострато. — Ми знайшли спосіб підтримувати життя в мертвих. Алькасан був дуже розумною людиною, а тепер, здобувши вічне життя, він день у день стає ще розумнішим. Згодом ми створимо для нього кращі умови — тепер, мушу визнати, його існування навряд чи надто комфортне. Пізніше робитимемо це існування для одних приємним, для інших — не дуже. Адже життя у мертвих можна підтримувати незалежно від того, подобається їм це чи ні. Той, хто стане врешті-решт володарем усесвіту, зможе дарувати таке життя кожному, кому забажає. Відмовитися від цього дарунка не вдасться нікому.

— Бачите, — докинув Стрейк, — те, чому навчала вас у дитинстві мати, виявляється, суща правда. Бог даруватиме одним вічне блаженство, іншим — вічні муки.

— Бог? — перепитав Марк. — А Він тут до чого? Я в Бога не вірю.

— Але ж послухайте, друже мій, — сказав Філострато, — хіба з того, що Бога не було в минулому, випливає, що його не буде і в майбутньому?

— Невже ви не розумієте, що вам пропонують долучитися до створення всемогутнього Господа, який владарюватиме над цілим усесвітом?! — вигукнув Стрейк. — Це ж укриє вас невимовною славою! Тут, у цьому домі, ви на власні очі побачите перший ескіз, перший начерк істинного Бога. Людина — або її творіння — зійде кінець кінцем на престол усесвіту і правитиме довіку.

— То ви йдете з нами? — запитав Філострато в Марка. — Він послав по вас.

— Звісно ж, ідете, — сказав Стрейк. — Відмовитися і залишитися серед живих навряд чи можливо…

— Що ж стосується вашої дружини, — додав професор, — то я наполегливо порадив би вам про такі дрібниці навіть не згадувати, а просто зробити так, як вам кажуть. З главою не сперечаються.

Марка підтримувало тепер хіба випите за обідом бренді — та й те вивітрювалося із просто вражаючою швидкістю — і якісь невиразні, тьмяні спогади, слабкий відгомін тих часів, коли він ще до переходу у Бректон довгі години проводив у товаристві Джейн та друзів і гадки не мав, що екстатичний жах, який нестерпним тягарем гнітив його в ці хвилини, може отак враз затьмарити раптом цілий світ. Крім того, була ще суто інстинктивна відраза до двох освітлених блідим місячним сяйвом облич, які приковували зараз до себе всю його увагу. З іншого боку був страх. Що вони з ним зроблять, якщо він візьме і відмовиться? На боці страху виступала і здавна властива Маркові доволі безглузда віра в те, що якось воно буде і «завтра» все само по собі налагодиться та стане на свої місця. До цих почуттів домішувалося ще й глибоке хвилювання від думки про те, що оце щойно перед ним розкрилася неймовірна, просто-таки грандіозна таємниця…

— Так, — вимовив він затинаючись, наче йому бракувало повітря, — так… звісно… я йду з вами.

Вони вийшли з кабінету; в коридорах було тихо, туди вже не долинали сміх і розмови з загальних кімнат на першому поверсі. Марк спіткнувся, і Філострато зі Стрейком підхопили його попід руки й повели вперед. Ішли довго, минаючи коридори, де він досі не бував, і двері, які треба було спочатку відмикати, а потім знову замикати за собою. Врешті-решт вони опинилися у приміщенні, де горіли всі лампи і стояв якийсь дивний запах. Професор сказав кілька слів у переговорну трубку і перед ними відчинилися ще одні двері.

Переступивши поріг, Марк побачив, що перед ним — яскраво освітлена, схожа на операційну кімната, де під стіною було кілька умивальників, а на довгих столах громадилися якісь пляшечки та блискучі інструменти. Назустріч їм ступив молодий чоловік у білому халаті, який раніше потрапляв йому на очі буквально кілька разів.

— Роздягніться до білизни, — наказав Філострато. Скидаючи з себе одяг, Марк помітив, що стіна навпроти вся вкрита різноманітними циферблатами й датчиками, а внизу з підлоги виходить і втікає у стіну чимало гнучких шлангів та трубочок. Витріщені очиці тих циферблатів і цілі жмутки звивистих шлангів, які, здавалося, легенько пульсували, породжували химерне враження, наче то й не стіна зовсім, а якесь багатооке страховисько