Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Війна лайків 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна лайків"

672
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війна лайків" автора Емерсон Т. Брукінґ. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 85
Перейти на сторінку:
споживачами із понад 2000 міст 40 країн, провінцій і територій».

Після публікації в Georgetown Law Journal у червні 1995 року дослідження Марті Рімма під гучною назвою протягом ночі стало сенсаційним. Рімм дійшов висновку, що понад 4/5 частини новонародженого Інтернету містить порнографію, і її автор нібито вичерпно каталогізував. Про це відкриття повідомили в усіх головних газетах, його обговорювали по всіх телеканалах та радіопередачах, а також винесли на обкладинку журналу Time із зображенням шокованого малюка, що споглядає на екрані комп’ютера слово «кіберпорно».

Можна припустити, що це дослідження – вигадка. Студент Університету Карнеґі – Меллона Марті Рімм шукав уваги й тому опублікував свою роботу, уникнувши експертного огляду. Рімм уже мав у своєму активі іншу публікацію «Довідник порнографа: як експлуатувати жінок, дурити чоловіків та заробляти багато грошей», що вказувало на неповну щирість заяв про порнозагрозу. Коли роботу Рімма перевірили й спростували заяви про засилля порно в Інтернеті, Рімм зник і невдовзі змінив ім’я.

Проте шкоди завдати встиг. Хоча в 1995 році уряд США офіційно зняв купу обмежень, призвівши до появи мільйонів нових користувачів Інтернету, у Конгресі це призвело мало не до паніки. Через вірусну історію та аудиторію, що складалася з переважно технічно безграмотних законодавців, Інтернет тепер асоціювався тільки з одним: із порнографією.

«Інформаційний супергайвей не повинен стати кварталом червоних ліхтарів!» – проревів сенатор Джеймс Ексон, уже немолодий демократ із Небраски. Він ініціював Закон про пристойність комунікацій (CDA), відповідно до якого злочинно було «надсилати або демонструвати доступним чином» особам до 18 років будь-які матеріали, що зображували «статеву чи екскреторну активність… навіть якщо користувач сам цим цікавився». На порушника чекало покарання – два роки в’язниці та штраф у 100 тисяч доларів. У 1996-му цей закон ухвалили з величезною підтримкою обох партій.

Проте остаточна редакція закону містила важливу зміну. Двоє молодших сенаторів – Кріс Кокс, республіканець від Каліфорнії, та Рон Вайден, демократ від Орегону, – зрозуміли: якщо не захистити веб-сайти, що підтримують порядок у своїх мережах, весь Інтернет паралізує ризик судових позовів і ув’язнень. Поправка втілилася в розділі 47, параграф 230 Кодексу законів США (1996), відомому як розділ 230. Журнал Wired назвав це «найважливішим законом у техніці».

Розділ 230 забезпечував «захист “доброму самарянину”, який блокував та відсіював обурливі матеріали», фактично стверджуючи, що жоден веб-сайт не можна притягти до відповідальності за висловлювання його користувачів. І жоден веб-сайт, який «сумлінно» докладав зусилля до впровадження ухвалених норм США, не можна карати, навіть якщо його зусилля не допомогли. Це стало дуже поблажливою зміною, захованою в одному з найсуворіших законів про «непристойність», які коли-небудь ухвалював Конгрес.

На щастя, ще до того, як на CDA висохли чорнила, Верховний суд усе відхилив. «Рено проти Американської спілки захисту громадянських свобод» (1997) стала першою та найважливішою справою Верховного суду в царині Інтернету. Одноголосним рішенням судді фактично висміяли закон, зазначивши, що він суттєво порушив Першу поправку до Конституції. До розділу 230 увійшла лише частина CDA. Протягом наступних років закон то критикували, то захищали. З кожним успішним захистом правовий статус документа зростав. Окрім двох конкретних винятків (федерального кримінального права та інтелектуальної власності), Інтернет переважно залишили на самоуправлінні. У результаті більша частина ранньої корпоративної цензури – яку ввічливіше називали «модерацією контенту» – діяла не через урядовий мандат, а передусім так, щоб уникати втручання уряду.

Як завжди, процесом рухали гроші. Протягом наступних десяти років питання про допустимі онлайн-висловлювання зосередилися не на політиці чи пристойності, а на власності. Наприклад, Blogger (його потім купив Google) був одним із перших центрів самвидаву, що давав змогу мільйонам користувачів безкоштовно створювати веб-сайти. Однак відвідувач домашньої сторінки Blogger у 1999-му не знайшов би там жодного переліку правил, а лише дружнє нагадування про те, як правильно сконфігурувати URL, щоб його можна було додати до головної сторінки посилань. Мовляв, деякі блоги можуть містити расистські висловлювання та порнографію, то й що? Це не проблема – це головна причина існування таких сервісів, як Blogger: поширення різноманіття людських ідей, емоцій та переконань.

Натомість порушення прав інтелектуальної власності охоплював не поблажливий розділ 230, а набагато суворіший Закон про авторське право у цифровому тисячолітті (DMCA) 1998 року. Цей закон передбачав максимальний термін ув’язнення на п’ять років або штраф у 500 тисяч доларів за перше розміщення матеріалу, на який мав копірайт хтось інший. На щастя, як і розділ 230, цей закон також передбачав положення з гарантією безпеки. Якщо веб-сайти одразу реагували на запит про видалення з боку власників авторських прав – без паузи для розгляду обґрунтованості, – вони могли уникнути позову чи ув’язнення.

Центром битви за авторські права був YouTube, природа якого зробила його просто першочерговим місцем для розміщення захищених авторським правом пісень чи відео. У 2006-му YouTube запровадив десятихвилинний ліміт на відео, зауваживши, що довші ролики, ймовірно, будуть незаконно розміщеними телешоу чи фільмами. Через рік, зокрема після придбання цієї компанії Google за 1,7 млрд доларів, YouTube представив свою систему Content ID, що давала десяткам мільйонів захищених авторським правом файлів унікальний цифровий відбиток. Якщо Content ID виявляла на серверах YouTube відповідник, цей файл автоматично позначався для видалення. Це було перше використання складної широкомасштабної автоматизації для контролю контенту користувачів на американському веб-сайті. То була ознака близьких змін.

В інших ситуаціях автоматизована система зайшла надто далеко, блокуючи відео, що містили хоча б випадковий перетин із матеріалом, захищеним авторським правом. Лише кількох секунд, – наприклад, пісні Кеті Перрі, що грає на тлі відео, знятого в переповненому барі, – було достатньо, щоб викинути весь ролик. У 2008-му кандидат у президенти від республіканців Джон Маккейн поскаржився, що його політичну рекламу автоматично видаляють, бо вона містить короткі кадри з новин. Активісти за цифрові права радісно нагадали Маккейну, що десять років тому він сам голосував за DMCA.

На щастя, з часом закони про авторські права трохи спростилися після епічної правової боротьби артиста, відомого як Принц, і 13-місячного малюка. Останнього іменували «порушником авторських прав» після того, як його матір завантажила відео, де він штовхає іграшковий візок і сміється на тлі 20 секунд пісні Принца. Суд постановив, що це сміховинно і що користувачі Інтернету мають право вказувати на «правомірне використання» до того, як їхній контент видалять. Роботи в алгоритму розшуку копірайта YouTube поменшало – хоча й не набагато.

Проте навіть коли контроль авторських прав посилили, нові титани соцмереж зіткнулися з набагато страшнішою проблемою: дитячою порнографією. Згідно з розділом 230, веб-сайти мали широкий юридичний

1 ... 68 69 70 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна лайків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна лайків"