Читати книгу - "Сонячна магія"

— Ось як дасть він зараз страшенний залп! Рятуйся, хто може! — стражники сипонули врозтіч. Біля вікна, крім Пронози, лишився тільки один старий вояк із сивими вусами. Він підозріло косував на Куксу, а та у свого чергу теж скосила на нього око.

— А ти чого не втікаєш, дочко? — нарешті озвався старий.

— А ти чого залишився, дядечку?

— Мені втрачати нічого. Хоча, загалом, тут майже безпечно. Дивися, що зараз буде…

Жур Харлик тим часом стурбовано спостерігав, що більшість змовників надто швидко наближається до палацу. Щоправда, так сталося не тому, що вони раптом осміліли, а тому, що палац був саме в протилежному напрямку від жабура.

Виняток складав тільки Боден Девідсон. Граф Сокольник до нього так і не вийшов, а жабур принаймні був гідним супротивником. Крекчучи під тягарем своїх обладунків, лицар почав розвертати замисленого першерона. Харлик, пробігаючи повз нього, крикнув:

— Назад, лицарю, назад! Він надув міхур! — але Боден не відреагував. Він саме скінчив розворот, установив списа в строго горизонтальній позиції і пришпорив коня. Першерон важко рушив уперед, набираючи швидкість, як завантажена до країв баржа.

Харлик відчув, що вони можуть втратити славного лицаря Бодена Девідсона, й висмикнув з-за пояса торбинку з порохом. На ходу чиркнув кресалом, розвернувся, пожбурив бомбу й помчав далі.

Рука не підвела колишнього начальника палацової варти. Торбинка здійнялася в повітря по крутій дузі, кінець якої повинен був припасти якраз на непомірно роздутий міхур жабура. Лицар теж наближався до нього, повільно, але вірно набираючи хід.

Ганка на плечі в жабура затулив долоньками вушка й замружився.

Головна зброя жабура спрацювала.

Над палацовою площею спух прозорий міхур. Повітря навколо його хистких меж спершу розступилося, а далі могутньою хвилею ринуло вперед і стрімко наповнило раптово спорожнілий простір.

Ще до того, як це мало статися, Бобрик знудився під стіною. Якось там стало незатишно. Хлопчисько намислив сховатися за дверима одного з будинків, які обступали площу, й там дочекатися Пронози. Та не зробив він і кількох кроків, як повалився на бруківку.

В околишніх будинках і в самому палаці із дзенькотом посипалися розбиті шибки. По різні кінці площі змовники попадали, роззявляючи роти, як викинуті на берег риби.

Торбинку з порохом, яку метнув Харлик, відкинуло назад, і вона вибухнула просто поряд із Боденом Девідсоном. Здоровенний першерон, який уже давно досяг такого ступеню меланхолії, що дуже слабко реагував на будь-яке оточення, здається, нічого не помітив і не відчув. А от славний лицар усе-таки дещо відчути встиг, але ці його відчуття тривали недовго — Боден раптом зник, зметений смерчем, який закрутився над бруківкою.

Запряжена у віз шкапа згадала далеку молодість, стала дибки й спробувала піти вчвал. Не надто ж це їй вдалося, однак бідолашна мало не наїхала зопалу на Бобрика. Хлопчисько встиг відкотитися від копит, але відразу потрапив під віз. Лежачи на спині, він перелякано дивився на дві пари коліс ліворуч і праворуч від себе. Днище воза, збите з кепсько припасованих дощок, між якими світилися широкі щілини, сховало небо. Бобрик вчепився в ті дошки і якийсь час волочився куприком по кругляках, аж поки зумів устромити в щілину носок черевика та підтягтися. Кінь зробив коло площею, і зупинився неподалік від замисленого першерона. Той позбувся вершника, тільки в стременах залишилась пара порожніх металевих чобіт.

Ганка майже оглух. Він сумно зліз із плеча Топа і, шкутильгаючи сильніше, ніж звичайно, наблизився до шкапи.

— Більше не роби так, коли я поблизу, — мовив він і сам не почув власних слів. — Усі вуха позакладало…

Повітряний міхур Топа опав і скорчився під коміром камзола. Жабур із задоволеним виглядом озирався по площі, його очі, які нагадували матові півсфери діаметром як тарілки для перших страв, почервоніли. Після кожного «пострілу» з повітряного міхура кров приливала до голови Топа — він тоді почувався як людина, що кілька разів поспіль різко вдихала й видихала повітря.

Маленька сіренька мавпочка вилізла на передок воза, під яким ховався Бобрик, і примостилася там, невесело підперла голову лапкою. Знаючи, що він трохи розумніший за Топа, Ганка все життя мучився через те, що був такий слабкий. На тлі могутнього жабура він мав і зовсім кепський вигляд. Мрією Ганки було без допомоги Топа самостійно вбити кого-небудь і тим самим довести собі та іншим, що він також уміє постояти за себе.

— Ну, чого ти зупинився? — звернувся він до Топа. — Іди в палац, поглянь, як там Сокольник, і відразу назад, до ешафоту.

Бобрик побачив, як повз нього рухаються величезні зелені лапи, перечекав, поки пройде жабур, і лише по тому безгучно видобувся назовні з протилежного боку воза, прослизнув під полотно, радіючи, що тут темно, тихо, й ніхто його не бачить.

На деякій відстані від воза лежав без тями Жур Харлик.

А на другому