Читати книгу - "Еринії"

Він посміхався комісарові й кликав до себе, махаючи рукою.

― Ходи сюди, ходи, Лиссий! ― кричав він. ― Нагору, бігом! Я тобі все розповім про твого любого онучка та його поламані рученята!

Попельський одяг свої фіолетові окуляри. Цього разу він не міг допустити, щоб епілепсія позбавила його можливості схопити злочинця. Відчував, що по голові й потилиці пробігли мурашки. Проте це не були провісники нападу, лише якесь глухе й уперте попередження. Почав підніматися східцями.

― У мене в роті капсула, ― репетував Шалаховський. ― У ній ― записка… Як ґрипс[76] із в’язниці… А в записці ― адреса, за якою знайдеш чудового хлопчика з поламаними руками…

Попельський зупинився на вишці й схопився за поручень. Глянув додолу й побачив дно басейну, вкрите гостряками. Шалаховський зрозумів, куди дивився комісар.

― Штовхни мене з вишки, ― сказав він, посміхаючись. ― На ці борони, що там лежать… Убий мене, бо лише так довідаєшся, де твій онучок. У мене з рота витягнеш адресу.

Попельський міцніше схопився за поручень. Весь дрижав, обливаючись холодним, пекучим потом. Йому здавалося, що шкіра приклеїлася до кісток. Напружив усі м’язи обличчя й насилу зціпив щелепи. За кілька секунд був у стані щось сказати.

― Навіщо весь цей цирк, Шалаховський? ― вимовив, затинаючись комісар, проте з коленим словом говорив упевненіше. ― Навіщо цей басейн? Я тебе вб’ю деінде. Ходімо звідси, покладеш голову на пеньку і я тобі відрубаю довбешку… ― Шалаховський не озвався жодним словом і дивився на Попельського з великим зацікавленням. Той прийняв нове рішення. ― Але мені не потрібно цього робити, а ти можеш урятуватися, отримати батьків спадок і віддати його своєму синашеві, ― повільно проказав Попельський, намагаючись опанувати тремтіння щелеп. ― Пан Клеменс Шалаховський, твій шановний батько, змінив заповіт.

Шалаховський байдуже дивився на співрозмовника.

― Тягнеш час? ― озвався він за хвильку. ― Гадаєш, я дам себе ошукати?

― Поглянь лише. ― Попельський витягнув з кишені свого святкового костюма нотаріальний акт винайму помешкання на вулиці Понінського. ― Ось змінений заповіт твого батька.

― Я мушу загинути в муках, ― озвався Шалаховський. ― За те, що зробив цим дітям. Але в мене не було вибору. Або загине якесь байстря, або мій син залишиться жебраком… Таким був мій вибір. Ти зробив би таке задля власної дитини? Забив би задля власної дитини?

― Так, ― відказав Попельський.

― А задля внука теж убив би?

― Так.

― Добре. ― Шалаховський посміхнувся у вуса. ― Ну, тоді вбий мене. Мене мали розтерзати жиди, але ж ні, ти схопив якогось божевільного… Ти мав замордувати мене на фабриці, але з тобою стався епілептичний напад… А зараз нам ніщо не стане на заваді…

― Подумай про новий заповіт…

― Боїшся, га? ― Він засміявся. ― Боїшся, що в мене в роті нічого немає. Боїшся, що вб’єш мене й нічого не довідаєшся, а живого можеш примусити говорити… У тебе немає вибору. Ти вже мій убивця. За хвилину сюди прибуде поліція. Її викликав мій син… Я лежатиму внизу, на боронах… Можу туди стрибнути сам… А ти стоятимеш на вишці. Усі знатимуть, адвокат старого теж, що вбив Попельський, бо я викрав його онучка… А я загинув у муках, наштрикнувшись на борону… Можеш убити мене, а можеш лише дивитися, як я стрибну вниз… Вибирай! Подумай над цим, але лише до першого сигналу поліцейських машин… Тоді я стрибну…

― Але ж твій син не отримає дідових грошей, якщо ти це зробиш, ― комісар намагався панувати над голосом, ― бо не дістане ані гроша у випадку твого самогубства…

― Коли приїде поліція, тут будеш ти… Усі зрозуміють, що ти мене вбив!

― А ці борони? ― Попельський показав на дно басейну. ― їх теж я туди притягнув?

― Аякже. Ти їх узяв напрокат. Так скажуть люди з випозичальні. ― Шалаховський вибухнув сміхом.

Попельський майже лежав на поручні. Йому здавалося, що навколо раз за разом спалахують білі стовпи магнезії, що весь світ довкола рухається в темпі рівномірних потріскувань уявного фотографічного спалаху, а вишка над басейном з боронами ― єдина непорушна точка в космосі. Він відштовхнувся від поручнів і похитнувся на вишці, небезпечно наблизившись до її краю. Борони крутилися під ним, неначе зубчасті шестерні. Він відчув, що втрачає свідомість. Упав на коліна, щоб порятуватися. Уклякнув перед Шалаховським і схилився перед ним як у поклоні, б’ючись чолом об бетонну поверхню вишки. Злочинець застиг у безмежному подиві. Тоді Попельський напав на нього.

Так само, не підводячись, він кинувся на нього, як звір. Обхопив його за ноги й смикнув до себе. Шалаховський гепнувся навзнак і вдарився потилицею об бетон. Хоча удар був сильним, злочинець не знепритомнів і цілком панував над своїми рухами. Коли Попельський хотів придавити його своєю дев’яностокілограмовою вагою, Шалаховський перекинувся на