Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."

Відповідно до ч. 4 ст. 74 КК України особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Отже, звільнення від покарання у зв’язку з втратою суспільної небезпечності – це відмова суду від призначення покарання засудженій ним за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості особі, яка з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді втратила свою суспільну небезпечність.

Передумовою такого звільнення від покарання є засудження особи обвинувальним вироком суду за вчинення злочину. При цьому такий злочин може бути як умисним, так і необережним, як закінченим, так і незакінченим, вчиненим як одноособово, так і у співучасті. Закон не пов’язує наявність передумови звільнення і з тим, чи цей злочин вчинено вперше або не вперше. Тому звільнення від покарання особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості не вперше, можливе. Проте варто пам’ятати, що неодноразове вчинення особою злочинів може свідчити про відсутність необхідної підстави для такого звільнення.

Підставою звільнення від покарання у випадках, передбачених у ч. 4 ст. 74 КК України, є втрата особою суспільної небезпечності на час розгляду справи в суді. Висновок про це суд має зробити з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці.

Під бездоганною поведінкою традиційно розуміють таку поведінку особи в побуті, родині, трудовому чи педагогічному колективі тощо, за якої вона додержується загальноприйнятих правил людського співжиття. Сумлінне ставлення до праці – це виконання особою, яка має роботу, своїх трудових обов’язків без порушень трудової дисципліни.

Умовою, без якої здійснити звільнення від покарання навіть за наявності підстави для такого звільнення неможливо, є факт вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості (ст. 12 КК України).

За своїм характером звільнення особи від покарання у зв’язку із втратою нею суспільної небезпечності є факультативним, тобто навіть за наявності юридичного складу звільнення суд має право, але не зобов’язаний його здійснювати. Оскільки жодних вимог щодо подальшої поведінки звільненого від покарання не висувається, цей вид звільнення є безумовним.

Кримінально-правові наслідки звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності для неї є виключно позитивними. Така особа не лише не відбуває покарання, а й визнається несудимою (ч. 3 ст. 88 КК України).

Зазначений вид звільнення від покарання не набув достатнього поширення у вітчизняній судовій практиці. Однією з причин його недостатньої популярності є недосконалість законодавчого визначення підстави його здійснення. Втрата особою суспільної небезпечності як підстава такого звільнення є категорією абстрактною та оцінною. При цьому постає питання, чи «залишилося» вчинене такою особою діяння суспільно небезпечним. Та й взагалі, чи можна відмежувати суспільну небезпечність діяння від суспільної небезпечності його автора? На ці питання в теорії кримінального права, незважаючи на тривалу дискусію, немає однозначної відповіді. Не витримує критики й законодавче визначення обставин, які свідчать про втрату особою суспільної небезпечності. Вони також є абстрактними. До того ж вимога сумлінного ставлення до праці застаріла. І річ не лише в існуванні «армії безробітних», а в невідповідності нехай і завуальованого, та все ж примусу до роботи сучасним уявленням про права людини.

З метою приведення законодавчого визначення підстави такого звільнення у відповідність із сучасними реаліями, а в кінцевому підсумку – до активізації застосування зазначеної форми кримінальної відповідальності в процесі спеціальної протидії злочинності, доцільно, на наш погляд, здійснити своєрідне об’єднання положень ч. 4 ст. 74 та ст. 69-1 КК України. Тобто доцільно максимально конкретизувати підставу звільнення від кримінальної відповідальності.

У частині 5 ст. 74 КК України передбачено можливість звільнення від покарання за наявності підстав, визначених у ст. 49 КК України, а саме: у зв’язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності. Одразу постає питання щодо конкуренції зазначених кримінально-правових норм. У навчальній літературі це питання зазвичай не висвітлюється. У пошуках відповіді на нього доцільно орієнтуватися на висновок професора А.О. Пінаєва, який вважав, що можливість звільнення від покарання за правилами ст. 49 КК України настає тоді, коли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчуються не в період проведення досудового слідства, а в період судового розгляду справи. Відповідно до кримінально-процесуального законодавства України судовий розгляд кримінальної справи повинен закінчуватися винесенням вироку. Тому в зазначеній ситуації суд повинен винести обвинувальний вирок, але з огляду на те, що строки давності закінчилися, винести його без визначення покарання, тобто звільнити особу від кримінальної відповідальності. До речі, незважаючи на те, що в ч. 5 ст. 74 КК України визначено, що особа може за вироком суду бути звільнена від покарання, за своєю природою цей вид звільнення від покарання все-таки є обов’язковим.

З огляду на назву ст. 84 КК України, вона мала б бути такою, що висвітлює зазначене кримінально-правове явище, тобто звільнення від покарання. Насправді ця стаття переважно містить інші положення – регулює порядок звільнення не від покарання, а від відбування призначеного покарання.

Винятком є лише ч. 2 ст. 84 КК України. З її буквального тлумачення можна дійти висновку, що, керуючись визначеними