Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Сини Великої Ведмедиці 📚 - Українською

Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

607
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сини Великої Ведмедиці" автора Лізелотта Вельскопф-Генріх. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 159
Перейти на сторінку:
до Монгшонгші і сіла поруч в глибині намету.

— Ось ти й повернувся, — сказав Чапа і глибоко зітхнув.

Настала довга мовчанка.

Уїнона принесла братові торбинку з ягодами, які вона вирила з нори хом'яка. Він з'їв їх.

— Ви ще не порізали всіх своїх мустангів, — промовив, нарешті, вождь.

— Ні. Гавандшіта не дозволяє, — з гіркотою відповів Чапа. — Спершу ми самі повинні вмерти з голоду, а тоді мустанги.

— Ви збираєтесь вмирати тут з голоду?

— Нащо ти питаєш? А що ж ми маємо робити? — Бобер втомлено махнув рукою. — Голод поганий на смак, особливо коли він ще приправлений тугою, без стріл і куль, що можуть мріяти про бізонів. Ми сидимо тут, мов жінки, і чекаємо, поки нас нагодують. А Червоний Лис годує нас дуже скупо. Хіба може бути інакше?

— Ти зносиш каміння?

— Атож. Коли прийде весна, нам треба буде сіяти.

— Тобі ніхто не допомагає?

— Це моє поле.

— Частина нашого поля, з якого ти повинен внести каміння?

— Ні, це моє власне поле. Ми мусили розділити землю. Так наказали уатшітшун.

— І ви послухались?

— Револьвери табірної поліції… так. — Він вимовляв слова голосно, ніби тим самим хотів заглушити в собі почуття сорому.

— Ви вирішили зруйнувати намет Токай-іхто і більше не приймати його до своїх тіпі?

— Хто сказав тобі про це?

— Шонка.

— Зрадники прийшли із зброєю в руках і зруйнували твій намет. Потім вони скликали раду, наставили на нас револьвери і заявили, що твій намет зруйновано і що ти більше не маєш права повернутися до Ведмежого братства.

— А ви?

Бобер мовчав, опустивши очі.

— Скільки ж було озброєних?

— Троє — Шонка, Татокано і Червоне Крило.

— А вас?

— Вісім радників без зброї. Інші радники загинули на війні, а молодих чоловіків не покликали на нараду. Гавандшіта, старий чаклун, теж покинув нас напризволяще і сховався у своєму наметі.

— Що ж ви, вісім чоловік, відповіли Шонці?

— Ми мовчали. О Токай-іхто… Ми думали, що ти вже давно помер. Адже тебе зрадили.

— Всі мовчали?

— Ні. Четансапа заступився за тебе. Поліцаї напали на нього і тяжко поранили. Але Четансапа також поранив Червоне Крило і змушений був тікати.

— Де він? Чи маєте ви звістку про нього?

— Він переховується недалеко звідси. Сьогодні ввечері ти зможеш його побачити. Він приходить кожної третьої ночі. Рани його гнояться. Він голодує. Незабаром він мусить умерти або здатися ворогам.

— Є в наших наметах чоловіки, що стали на бік Шонки?

— Ні. Було лише три зрадники: Шонка, Червоне Крило і Татокано. Вони всі подалися в табірну поліцію.

— Тоді піди до Гавандшіти і попроси його зараз ж скликати раду. Я хочу розповісти чоловікам Ведмежог братства, що сталося в блокгаузах на Маніатанка-вакпала.

— Хуг. — Бобер підвівся і пошкандибав з намету.

Токай-іхто тихо сидів біля вогню і непомітно спостерігав за сестрою. Уїнона шила куртку з бізонячої шкури, хутром усередину, як мали звичай їх носити дакоти взимку Легко і впевнено миготіло в її руках вирізьблене з кістки шило, і, здавалось, вона була цілком заглиблена в роботу Зробивши останні стібки, дівчина закріпила кінець жили що правила їй за нитку, витягла шило і сховала його у ви шиту кишеню при поясі. Тоді обома руками піднесла куртку вгору і пильно оглянула свою роботу. Все наче було гаразд. Уїнона встала, розгорнула величезну ведмежу шкуру, що лежала на долівці, і серед багатьох речей, схованих у ній дістала пару підбитих хутром мокасинів. Вона принесла братові куртку й черевики, опріч того, ще горщечок з ведмежим жиром і клапоть шкіри, щоб він звичним способом міг очиститись від бруду і переодягтись. Він подякував їй поглядом і переодягнувся. А Уїнона тим часом вийняла вигнуту у формі лиж дерев'яну раму і почала переплітати і вздовж і впоперек жилами. Цими ракетками із загнутим догори гостряками дакоти користувались замість лиж. Сам настала пора кінчати Уїноні цю роботу, бо небо посіріло, повітря стало важким і вологим, як перед наближенням снігопаду.

Монгшонгша, Гнучка Верба, не працювала. Мовчазна й зажурена, немов збожеволівши від горя, сиділа вона в сутінках і без упину гладила порожню дитячу колиску. Сьогодні знову настане вечір, коли вона побачить свого голодного, з гнійними ранами, чоловіка. Монгшонгша була родом не з дакотів, а з племені понка, і Четансапа привів її з собою з воєнного походу. В неї була лагідна, надломлена страхом і горем душа.

Спритні руки Уїнони закінчили переплітати лижі, перш ніж повернувся Бобер, його дуже довго не було.

Токай-іхто підійшов до ведмежої шкури, і Уїнона показала йому, що в ній лишилось. Збереглася велика священна люлька для нарад, свисток, яким військовий вождь подавав різкий сигнал для наступу і приглушений для відступу, і ще кілька особливо цінних старих речей. Уїнона відтягла шкуру трохи вбік, підняла шкіряну ковдру і показала братові шматок зрізаного дерну, що виймався з землі. Під ним лежав схований згорток із зброєю Токай-іхто, яку він, вирушаючи до форту, не взяв з собою, а залишив у селищі. Тут був його білий кістяний лук, гнучка палиця і бойова сокира — зброя, заборонена тепер у резервації. Уїнона знову дбайливо заховала її.

— Вони вже не раз шукали в цьому наметі, Шонка і його спільники. Коли вони приходять у селище, то завжди обшукують це тіпі, — розповідала дівчина.

Токай-іхто побачив, що на землі валяється важке покриття його власного намету. Соснові жердини, які бачили сто зим і літ у вільних преріях, були зламані: Шонка і його посібники потрощили

1 ... 68 69 70 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини Великої Ведмедиці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сини Великої Ведмедиці"