Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 5, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 5" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 86
Перейти на сторінку:
class="p1" style="">Чи дадуть ті чисті води

Мені много охолоди,

Чи знайду тут тихий рай,

Чи й тут невідступне горе

Віднайде мене й поборе,-

Рідний краю, прощавай!»

 

Ханенко

Так то, так! Як кажуть: горе

Проведе тебе й за море,

Не полишить в чужині.

Та я тут ще не за морем,

Не пізнався з жадним горем.

Не докучило мені.

 

Ор не відповів нічого,

Та з торбана голосного

Полилися звуки добрі,

Мов вояки ті хоробрі,

З ними пісня жвава в парі,

Наче блискавка у хмарі.

 

 

VII

 

«Не на теє ми родились,

Щоб журиться і кориться,

Щоб трудиться і молиться,-

Поки сила, будем биться,

Як і предки наші бились.

 

Не страшна нам смерть у бою,

Та побіда золота.

Що вперед і за тобою,-

Життєвая суєта;

Поборотися з судьбою -

Спільна нам усім мета.

 

Лиш бороться - значить жити;

Мило й згинути в борні.

Не хотять спільній служити

Справі труси та дурні.

Отак жить, не ворожити,

Хоч би й голову зложити,

Дай же, боже, і мені!»

 

Ханенко

Се твоя?

 

Ор

Моя, мій хане!

Хай тобі за дар мій стане!

 

Ханенко

Гарно, нічого й казати,

Вмієш ти слова складати.

Грає кров, а розум чахне.

 

Але Ор труснув торбан,

Вийняв, дав йому євшан:

«На, понюхай, чим се пахне!»

 

Лиш нюхнув, жахнувсь ханенко,

Скрикнув: «А! а се дар чий?»

 

Ор

Братів.

 

Ханенко

Так і знав я!

 

Й сльози

Ринули йому з очей.

«Справді, краще в ріднім краю

Хоч і кості положить,

Ніж в чужині в супокою,

Хоч би і в достатку, жить.

Ідемо! Ніяка сила

Тут мене вже не вдержить.

 

В мене жінка половчанка,

Радо з нами вдасться в путь;

І ніщо мені тут тратить,

І ні про що не забуть.

Син один у мене бравий,

Ще недоліток Кончак;

До старої предків слави

Й свій доложимо ми знак.

А те зілля, що збудило

Чуття в мені і сліз потік,-

Хай йому подяка буде

Й пам’ять у людей вовік!»

 

 

Пригоди з літ 1185-87

 

 

Коли вожді половецькі

Військо Ігоря побили,

Обступивши, наче стіни,

Решту в морі потопили,

А князів і воєводів

У полон свій полонили,-

 

Тоді на пиру славетнім

Щодо дальшого походу

Головнії два вата́жки

Половецького народу

Розійшлися в своїх планах

І зчинили злу незгоду.

 

Перший виступив хоробрий

Хан, Отрока внук, Кончак:

«Рушимо тепер на Київ!

Нам щастить неабияк.

Помстимось за те, що згиб там

Славний прадід наш Боняк».

 

На те мовив Гза завзятий:

«Рушимо тепер на Сем;

Там жінок, дітей побитих

Ми без захисту знайдем

І полон готов багатий

Безопірно приведем».

 

Встала мати Кончакова,

Що сиділа за столом,

І таке сказала слово:

«Синку, б’ю тобі чолом!

Мудро радив ти, туди лиш

Веди військо напролом!

 

Ти здобув велику славу,

Більшу не здобудеш ти,

Як без огляду на Київ

Зможеш військо повести;

Там діб’єшся ти напевно

До найкращої мети.

 

Тільки пам’ятай, мій синку,

Не займай Переяслава,

Бо там буде тобі шкода,

Хоч не зустріне неслава;

Буде виграна порожня

І пропаде наша справа.

 

Та найбільше стережися,

Щоб ти не попав у Рим,-

Там попадеш, то пропадеш,

Буде щастю твому стрим,-

Чи здобудеш, чи позбудеш,

Не переживеш двох зим».

 

Рік Кончак: «Гаразд, матусю!

І вклонився їй до ніг.

«Віще ти сказала слово!

Жаден би віщун не міг

Так премудро нам сказати,-

Тож за нього спасибіг.

 

А щодо Переяслава,

То він непотрібний нам;

Як добудем славний Київ,

Переяслав здасться сам,

А за ним візьмем Чернігів

Запівдармо, наче крам.

 

А Рим, матінко, далеко

За горами, за морями,

В Рим ні кіньми не заїдем,

Ані запливем човнами,

Тож про страх перед тим Римом

Нема й тями поміж нами».

 

Потягло на захід військо,

І пішов степами гук!..

Тягне день і ніч степами

Під червоними стягами,

А попереду, мов крук,

Провідник, що зна дороги,

На коні, не томить ноги,

Чорний поступа Клобук.

 

Ідуть три дні і три ночі,-

Ані міста, ні села;

Видивляє військо очі,

Хіть до бою аж пала.

Аж ось чорною стіною

Над піль диких пеленою

Виринає, мов дрімає,

Бач, твердиня немала!

 

«Київ! Київ!» - гомоніли

Половецькії ряди,

Хоч пізнать вони не вспіли,

Чи прийшли якраз туди;

Лиш давай пускати стріли,

Не надіючись біди.

 

Зараз город обступили,

Мов залізним обручем,

Шатра в коло розложили,

Щоб не мокнуть під дощем,

І давай стрілять щосили,

Острах сіяти кличем.

 

Міські заборола густо

Скрізь обсаджені були,

І половці, знай, не пусто

Приступом на них ішли.

Відси трупи й відти трупи,

Та половці люд не глупий,

Не бояться жадних страт,

Раз по разу приступали,

Полк за полком підсували;

Бачилось, росла їх сила,

Поки ніч не наступила,-

А ніч, знаєте, не брат;

Боротьбу їх зупинила

І живих поклала

1 ... 68 69 70 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 5, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 5, Франко І. Я."