Читати книгу - "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"

- Добре, нас­та­ви­мо са­мо­вар і завт­ра вранці, - ска­за­ла Они­ся.

Одіславши віз, на­ван­та­же­ний з го­рою мішка­ми, отець Ха­ритін вер­нувсь у ха­ту. По­го­нич, по­пас­ши коні, ру­шив з дво­ру. Они­ся вгляділа в вікно, що коні ру­ши­ли з дво­ру, й тро­хи не зомліла; во­на до­га­да­лась, що Млин­ковський привіз до неї до­чок на про­хар­чу­ван­ня, пев­но, на дов­гий час.

- А що, па­нот­че, час по чарці, але тільки по одній, - ска­зав Млин­ковський.

- А чом не по дві або й по три? - ска­зав отець Ха­ритін.

- Лічусь, па­нот­че: більше чар­ки не мож­на, - гру­ди бо­лять чо­гось.

- Чим же ви лічи­тесь? - спи­тав отець Ха­ритін.

- Слив'янкою ж, па­нот­че, як я вам ка­зав. Ото доб­ре, що у вас є слив'янка. Оце їжджу по ба­тюш­ках та лічусь, знаю, що в ма­ту­шок сто­ять ба­ри­ла з слив'янкою в льохах, - да­вай, ду­маю, поїду та по­ви­ди­раю мед з бджіл, - за­шипів Млин­ковський.

Панни по­да­ли чай. Млин­ковський не втерпів: на­лив і ви­пив чар­ку, затк­нув гра­фин за­тич­кою й поп­ро­сив ви­нес­ти цю спо­ку­су з ха­ти. По­да­ли бу­тель слив'янки. Млин­ковський на­лив здо­ро­вий ста­кан і ви­хи­лив до дна, потім на­лив дру­гий ста­кан і пос­та­вив пе­ред со­бою.

- Чи це в вас, па­нот­че, тільки дві ха­ти­ни, як дві клітки? - спи­тав Млин­ковський й заг­ля­нув в кімна­ту.

- Є ще й тре­тя, - не­дав­но пе­ре­го­ро­див здо­рові ста­ринні сіни стіною й зро­бив кімна­ту для до­чок, - ска­зав отець Ха­ритін.

Млинковський пішов ог­ля­да­ти кімна­ту й ліжка. Він розмірку­вав, скільки до­чок на­ки­ну­ти ба­тюшці на про­хар­чу­ван­ня. Вий­шло, що мож­на на­ки­нуть тільки дві, бо двом ос­таннім не бу­ло де спа­ти.

- Та й доб­ра ж у вас слив'янка! Та­ка смач­на, що я, ма­буть, не швид­ко оце вир­вусь з ва­шої ха­ти, - ска­зав Млин­ковський, хи­ля­чи на­лив­ку та приц­ма­ку­ючи.

- Пийте на здо­ров'ячко та очу­нюй­те, - ти­хо обізвав­ся отець Ха­ритін.

"Коли б бу­ла зна­ла та­ке ли­хо, бу­ла б на­ки­да­ла по­ли­ню в ба­ри­ло, - по­ду­ма­ла Они­ся. - Ви­дуд­лить оцей ци­ган усе ба­ри­ло".

- Коли ви обідаєте? - спи­тав Млин­ковський в от­ця Ха­ри­то­на.

- Та вже ж не про­ти ночі, а вранці, по-сільській, - ска­за­ла Они­ся.

- По-сільській, як над­ворі світає. А в нас в го­роді тоді ще сплять, а обіда­ють аж опівдні, а вранці тільки чай п'ють та сніда­ють, - на­тя­кав Млин­ковський так, що аж пальці бу­ло знать. - Ми звик­ли спа­ти дов­го, а обіда­ти в ваш по­лу­день.

Панни поз­най­оми­лись і за­ве­ли ве­се­лу роз­мо­ву; бренька­ли на гітарі, а потім пішли тан­цю­ва­ти, по­ка­зу­ючи, як вчи­ла їх ма­дам. Млин­ковський ви­дуд­лив за вечір сли­ве цілу макітру слив'янки.

- Ну, та й доб­ра ж у вас слив'янка, - го­во­рив Млин­ковський, цмо­ка­ючи гу­ба­ми.

- Чи хоч тро­хи вам по­лег­ша­ло, Крис­кен­те Хар­лампійо­ви­чу? - спи­тав ба­тюш­ка.

- Ого, ще й яка по­легкість! Так не­на­че хто по­ма­зав ме­дом по гру­дях та по жи­воті. Чи не мож­на, панімат­ко, на­то­чи­ти ще макітер­ку на ніч? - про­сив сто­ло­на­чальник ши­пу­чим го­ло­сом. - В ме­не вночі спа­дає сма­га на рот та на гу­би, - тре­ба про­мо­чу­ва­ти.

Після ве­чері Они­ся му­си­ла йти в льох і на­то­чи­ти дру­гу макітру. Млин­ковський лічив­ся та­ким спо­со­бом до півночі, потім день і дру­гий. Они­ся якось до­га­да­лась і роз­ве­ла на­лив­ку во­дою. Млин­ковський по­куш­ту­вав, сплю­нув і за­раз поп­ро­сив од­вез­ти йо­го до сусіднього ба­тюш­ки, в кот­ро­го бу­ло дві доч­ки. Отець Ха­ритін до­га­дав­ся, що час да­ва­ти сто­ло­на­чальни­кові ха­ба­ра.

- Оце я звелів наб­ра­ти вам, Крис­кен­те Хар­лампійо­ви­чу, мішок житнього бо­рош­на та мішок пше­нич­но­го. Прийміть, будьте лас­каві, - ска­зав отець Ха­ритін.

- За житнє спа­сибі, а пше­нич­не візьму: моя жінка не лю­бить житнього хліба, - так са­мо од йо­го сла­бує, як і я. Од­на­че… мо­же, свині з'їдять! 3веліть ки­ну­ти на віз мішків зо два або зо три, - ска­зав Млин­ковський.

- Добре, пок­ла­де­мо. Та будьте лас­каві, вже не прогнівай­тесь за мої кни­ги, - ска­зав ти­хо отець Ха­ритін.

- Там щось, па­нот­че, ви нап­лу­та­ли в книзі "о ро­див­ших­ся"… гм… Та­ка плу­та­ни­на… Роз­би­рав­ся, роз­би­рав­ся та на­си­лу лад дав. Здається, у вас цього ро­ку вро­ди­ла кар­топ­ля. Звеліть ки­ну­ти на віз мішків зо два або зо три. Моя жінка страх як лю­бить пе­че­ну кар­топ­лю, з мас­лом. Здається, у вас ба­га­то корів, і мас­ло по­вин­но бу­ти? - ска­зав Млин­ковський.

- За те вже тре­ба ма­туш­ки спи­та­ти, - це не до ме­не сто­сується, - со­ром­ли­во ска­зав отець Ха­ритін. - Са­ло, знаю, що є, бо ка­бан­чи­ка за­ко­ло­ли не­дав­но.

Отець Ха­ритін вий­шов на ча­сок і по­ше­потів з Онисією. Они­ся сер­ди­то за­бу­боніла.

- Та й "одчо­ти" ваші поп­лу­тані. Гос­по­ди, скільки я го­ло­ву по­по­ла­мав, по­ки дош­пор­тав­ся, в чім діло… Чи вро­ди­ло пак в вас про­со або греч­ка? Моя жінка роз­ве­ла ку­ри, та кач­ки, та інди­ки, та й сам я од хо­ро­би лічусь кур­ми та інди­ка­ми. Вкиньте в віз з мішок про­са або греч­ки, - жеб­рав Млин­ковський.

- Просо не вро­ди­ло, а греч­ка вда­лась доб­ра, - ска­зав отець Ха­ритін.

- От і доб­ре! Вже "не­ма мені ні сло­веч­ка, - не­хай бу­де греч­ка", - як співа­ють в пісні. Звеліть же па­руб­кові зап­ряг­ти во­ли та вишліть до Шанд­ри, - я ту­ди за­раз їду, - ска­зав Млин­ковський. - А дві мої доч­ки не­хай тро­хи по­си­дять у вас: і їм бу­де ве­се­ло, й ва­шим доч­кам - ве­селіше, от і бу­де га­разд! Я, бач­те, віз їх у гості до от­ця Мельхи­се­де­ка, та ду­маю: не­хай тро­хи по­ве­се­ляться в вас, Онисіє Сте­панівно.

Онисія Сте­панівна не зна­ла, що й ка­за­ти: тільки очі витріщи­ла на Млин­ковсько­го.

- Прощайте, бу­вай­те здо­рові! За­ве­зе­те моїх до­чок, ко­ли ва­ша лас­ка, до от­ця Мельхи­се­де­ка та кла­няй­тесь йо­му од ме­не ни­зенько-ни­зенько, - ска­зав Млин­ковський, тричі цілу­ючись з от­цем Ха­ри­то­ном.

Перемлинкувавши пше­ни­цю, греч­ку, а най­більше слив'янку. В от­ця Ха­ри­то­на, Млин­ковський сів на віз з дво­ма доч­ка­ми й ру­шив далі в об'їзд.

- На той рік, як не пом­ре­мо, як дасть бог діжда­ти, на­лий­те слив'янки доб­реньке ба­ри­ло. Скільки в вас слив в сад­ку! Та які сли­ви! Яка слив'янка! Тільки, панімат­ко, не до­ли­вай­те во­дою, а чис­тою горілкою або спир­том. Та не беріть спир­ту в Іцька, а в Бер­ка: Іцьків спирт тільки гу­сям пи­ти, а не сто­ло­на­чальни­кам, - гук­нув з во­за Млин­ковський, виїжджа­ючи з дво­ру на чу­жих ко­нях. За ним ру­шив з дво­ру во­ло­вий віз, пов­ний мішків.

Дві пан­ни Млин­ковські вгнізди­лись на ніч на ліжку от­ця Ха­ри­то­на й вигріва­лись в пе­ри­нах тро­хи не до півдня. Они­ся Сте­панівна му­си­ла, зціпив­ши зу­би, спа­ти в пе­карні на печі. Пан­ни вва­жа­ли на се­бе, як на прав­ди­вих сто­ло­на­чальників, і ко­вер­зу­ва­ли в чужій гос­поді незгірше сво­го та­ту­ня. Они­ся Сте­панівна за­ду­ма­ла