Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

О, справи пішли просто розкішно! І чому раніше їх не задіяли?! Вампірша чудово відбивала ментальні атаки Ді та ще й щит підтримувала на всіх нас. Навіть заздрісно стало ненадовго, проте все ж стало. Нічого, як тільки розберемося з усім, я нарешті зможу зайнятися своїми улюбленими артефактами!

А Форгаур – просто Бог стратегії! Слово честі, поруч з ним, О'Ларс зелений хлопчина! Якщо не візьмуть на факультет артефакторики, піду до бойовиків. Мабуть.

- Звідси до школи скільки доріг ведуть? - запитали мене, коли ми пройшли село.

Я замислилась, згадуючи.

- Щонайменше три і всі охороняються.

- А яка охороняється найкраще?

Я розповіла все, що знала, але не очікувала, що ми рушимо дорогою, де до біса багато озброєних солдатів. І ще більше не очікувала, що проскочимо і дійдемо до Беллум!

- Молодці! - сказав ректор, коли симуляція закінчилася.

Ми тішилися як діти малі, навіть О'Ларс, і той виглядав задоволеним. Наша команда стала набагато сильнішою, але тепер ми діяли не так злагоджено. Варто над цим попрацювати, але часу залишалося зовсім мало.

- Завтра вранці проведемо ще одне тренування, - оголосив Мулгоу, - і ви зможете відпочити. Післязавтра вирушите до Расіна.

- Не чекатимемо вихідних? - здивувалася я.

- Ні, - і більше жодних пояснень.

Ми перезирнулись. Чому так різко все змінили? Адже збиралися ж спочатку не привертати нічию увагу в академії, то що змінилося? Але дивлячись ректору у вічі, ставити ці питання я не стала. Втім, хлопці теж, хоч було видно, що дуже хотіли.

- Чекаю на всіх завтра вранці тут! Відразу після сніданку, - уточнив Мулгоу, - всі вільні, крім професорів!

Ми вирушили до кімнат.

- То може завтра, всі разом, влаштуємо пікнік? - запропонувала я. – А ще краще, попросимо ректора чи О'Ларса налаштувати полігон.

– Полігон? Навіщо? - Здивувалися хлопці, а вампірша задоволено мені підморгнула.

- Чудова ідея! - відгукнулася вона, - адже там не тільки тренуватися можна!

Я у відповідь їй теж усміхнулася. Схоже, ми зрозуміли одна одну без слів. І відпочинемо і ближче познайомимося.

- Слухай, - невпевнено звернулася Ді до Раувір, - адже ти теж менталіст. Ти могла б підказати, що робити, щоб не було такого занепаду сил?

Вампірша співчутливо глянула на неї і тяжко зітхнула.

- Розумієш, - явно підбираючи слова, відповіла вона Діларі, - у нас трохи різні здібності. Коли ти повністю опануєш свій дар, то станеш набагато сильнішою за мене. І зараз, оскільки йшла прискорена підготовка, як я зрозуміла, ти вимотувалась у рази швидше, ніж якби навчання йшло природною чергою. Все, що я можу порадити, це перед сном прийняти розслаблюючу ванну з додаванням трав та медитації.

Як на мене, така собі порада, але Ді, схоже, зацікавилася. Вони з Раувір йшли попереду, обговорюючи потрібні трави для ванни та найкращі способи медитацій. Хар, крикнувши, що збирається в душ потрапити першим, хоч би сьогодні, рвонув у кімнату, на ходу прощаючись. А ми з Айтом, тримаючись за руки, неквапливо йшли за ними. За всім цим божевільним темпом у нас практично не було часу побути тільки вдвох. І такі маленькі радощі, як просто потриматися за руки, були для нас зараз на вагу золота.

- Ти молодець, - похвалив він мене, коли нас уже ніхто не чув, - ідея з пікніком чудова.

Після цих його слів, наче камінь із душі впав. Зізнаюся, я побоювалася, що він міг образитися, що я не захотіла провести цей день лише з ним. Хоча, начебто й нема за що, а все одно страх був. Все-таки, Хар має рацію, закоханість і логіка зовсім не сумісні. Але йому я, во віки, цього не скажу! А то вже прямо бачу, як він потім жартуватиме з мене.

- Дякую, - усміхнулася я хлопцю.

Раптом ми побачили, що Хар, який встиг відбігти на пристойну відстань, різко зупинився, розвернувся і пішов у нашому напрямку.

- Ти передумав? - засміявся Айт.

- Ми не зробили одну важливу справу, - відмахнувся від друга Расхар.

Всі з подивом перезирнулися і втупилися в нього. Дивно, адже нічого на сьогодні більше не планували.

- Уявіть, - говорив Хар, - підходимо завтра до ректора, просимо налаштувати нам полігон, щоб ми могли відпочити... Де?!

- У лісі!

- На морі!

- В горах!

- У селі Нірса!

Одночасно ми озвучили кожен свою версію. І тут же засміялися, уявивши цей бедлам у кабінеті ректора.

- Ось про це я й говорю! - тріумфально сказав Хар, - щоб ви без мене робили?!

- Схиляємось перед твоєю мудрістю, о Великий, - схилилася я в жартівливому поклоні.

Хлопець гордовито поправив уявну корону.

- Ну якщо ти такий розумний, - додала я, - тобі й карти в руки! Придумай нам ідеальний відпочинок, щоб догодити всім!

Хар на мить завмер, навіть очі прикрив розмірковуючи, і потім задоволено вигукнув:

- Ха, налякали! Я вирішив, слухайте мене, дурні смертні!

- Іііі? - поквапили ми його.

- Це буде озеро, на лісовій галявині біля підніжжя скелі, а ввечері попросимо сходити до села! Ну як вам? - хитро примружився він.

Ми перезирнулись і зааплодували. Хар вклонився, як актор у театрі, після вдало зіграної п'єси.

- А тепер, з почуттям виконаного обов'язку, я, мабуть, віддалюсь! - і знову рвонув у кімнату. На цей раз остаточно.

Ми посміялися і теж розійшлися. Поки Ді готувала собі трави для ванни, вирішивши одразу випробувати поради Раувір, я швиденько вирушила в душ. Після такого насиченого дня, було лише одне бажання – швидше дістатися до ліжка та відпочити.