Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— Я не знаю, як подіяла на мене парем. Мушу сподіватися, що з часом цей ефект зійде нанівець.

— А якщо ні?

— Мусить, — запевнила Ніна, зморщивши лоба. — Я не можу так жити. Це наче... бути собою лише наполовину. Хоча...

— Хоча... — підбадьорив фієрданець.

— Просто зараз жага не така сильна, — озвалася дівчина, наче щойно сама зрозуміла. — Правду кажучи, з моменту бійки в шинку я майже не думала про парем.

— Невже допомагає використання цієї нової сили?

— Можливо, — обережно погодилася вона. — І... — Ніна насупилася.

Матаяс почув низьке розкотисте бурчання.

— Це був твій шлунок?

— Був. — Нінине обличчя розітнула сліпуча посмішка. — Матаясе, я зголодніла.

Чи могла вона насправді врешті-решт зцілитися? Чи апетит їй повернуло те, що Ніна вчинила в шинку? Матаясу до цього було байдуже. Він просто радів, що вона так посміхається. Хлопець підняв Серцетлумачницю в повітря й закрутив її.

— Ти підірвешся, якщо далі так поводитимешся, — попередила Ніна з черговою яскравою посмішкою.

— Ти легенька як пір’їнка.

— Не хотіла б я побачити ту пташку. А тепер ходімо замовмо мені стіс вафель, удвічі вищий за тебе. Я...

Вона змовкла на півслові, з обличчя миттю зникли всі барви.

— Ох, Святі.

Матаяс озирнувся через плече в напрямку її погляду і виявив, що дивиться собі в очі. На стіну наклеїли плакат, прикрашений страшенно точною замальовкою його обличчя. Під ілюстрацією і збоку кількома різними мовами було написано єдине слово: РОЗШУКУЄТЬСЯ.

Ніна зірвала плакат зі стіни.

— Тебе ж мали вважати мертвим.

— Мабуть, хтось побачив Маззенове тіло, перед тим як його спалили.

Можливо, фієрданці. Можливо, просто хтось у в’язниці. Унизу було написано ще кілька слів керчинською, їх Матаяс не міг прочитати, але він достатньо добре упізнав власне ім’я та суму.

— П’ятдесят тисяч крюґе. Вони пропонують винагороду тому, хто мене впіймає.

— Ні, — заперечила Ніна. Вона показала на текст під великими цифрами й переклала: — «Розшукується: Матаяс Гелвар. Живим або мертвим». Вони назначили ціну за твою голову.

16. Джаспер

— Можеш повторити останню частину? — тепер перепитав Кувей, нахиляючись трохи заблизько.

— Ніно, — попросив стрілець, — можеш допомогти нам полегшити спілкування?

— Дякувати Святим, — озвалася Інеж, полишаючи за столом спільну з Віланом і Казом роботу. Вони впорядковували безліч линв і механізмів, які Каз поцупив у цирку «Циркоа». Вілан провів останні дві години, змінюючи щось для забезпечення неушкодженості Інеж на силосах і додаючи намагнічені затискачі, що чіплятимуться до металевих боків споруд.

— Чому ти весь час витріщаєшся на нього? — поцікавився Кувей. — Я маю точно такий самий вигляд. Ти міг би дивитися на мене.

— Я не витріщаюся на нього, — заперечив Джаспер. — Я... наглядаю за роботою. — Що швидше Кувей потрапить на човен, то краще. У гробниці вже занадто людно.

— Вам удалося встановити зв’язок із біженцями? — запитала Інеж, махаючи Ніні через стіл і звільняючи біля себе місце, щоб Серцетлумачниця могла сісти.

— Усе відбулося гладенько, — запевнила Ніна. — Крім кількох розбитих вікон і того, що нас мало не застрелили.

Каз відірвав погляд від стола, слова дівчини гарантували його зацікавленість.

— Великі проблеми в Маленькій Равці? — поцікавився Джаспер.

— Нічого такого, із чим ми не змогли б упоратися, — відповіла Ніна. — Будь ласка, скажіть, чи маємо ми щось поїсти?

— Ти голодна? — здивувалася Інеж.

Усі вирячилися на Ніну. Вона присіла в реверансі.

— Так, так, Ніна Зенік голодна. А хтось погодує мене, перш ніж мені доведеться приготувати одного з вас?

— Не верзи дурниць, — порадив Джаспер, — ти не вмієш готувати.

Інеж уже копирсалася в тому, що залишилося від їхніх їстівних припасів, і розкладала перед Ніною небагаті пожертвування: солону тріску, сушене м’ясо й черстві крекери.

— Що сталося в шинку? — поцікавився Бреккер.

— Біженці перебувають в укритті в посольстві, — повідомив Матаяс. — Ми зустріли...

— Їхнього лідера, — підказала Ніна. — Вони чекатимуть на звістку від нас. Дівчина запхала до рота два крекери. — Вони гидкі.

— Не поспішай, — порадив Матаяс, — ти вдавишся.

— Це того вартує, — відказала Ніна, намагаючись проковтнути.

— Крекери?

— Я вдаю, що це пиріг. Коли відпливає корабель?

— Ми дізналися, що рейс із мелясою, що прямує до Ос Керво, відпливає об одинадцятій, — повідомила Інеж. — Шпехт наразі працює з документами.

— Добре, — зраділа Ніна, витягаючи з кишені клаптик паперу й розгладжуючи його на столі. Матаясів портрет «подивився» на них у відповідь. — Нам потрібно якомога скоріше забратися з міста.

— Чорт забирай! — вигукнув Джаспер. — Каз і Вілан знову попереду. — Він змахнув рукою туди, де вони повісили решту плакатів з розшуком: Джаспер, Каз, Інеж — усі були там. Ван Ек ще не наважився заклеїти всі поверхні в Кеттердамі обличчям Кувея Юл-Бо, проте він створив видимість пошуків свого сина, тож тут висів іще й плакат, на якому обіцяли винагороду за безпечне повернення Вілана Ван Ека. На ньому були зображені колишні крамарикові риси, але Джаспер не вбачав особливої схожості. Бракувало тільки Ніни. Вона ніколи не бачилася з Ван Еком, і, попри те що мала стосунок до Покидьків, крамар, можливо, не знав, що дівчина теж була залучена до справи.

Матаяс роздивився плакати.

— Сто тисяч крюґе! — Він недовірливо зиркнув на Каза. — Навряд чи ти цього вартуєш.

На Казових устах з’явився натяк на посмішку.

— Як того хоче ринок.

— Точно, — утрутився Джаспер, — за мене вони пропонують лише тридцять тисяч.

— Гра ведеться на ваші життя, — зауважив Вілан. — Як ви можете поводитися так, наче це змагання?

— Ми застрягли в гробниці, крамарику. Слід діяти там, де це вдається.

— Може, нам усім слід податися до Равки, — запропонувала Ніна, постукуючи