Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— Непогана ідея, — похвалив її Каз.

Інеж рвучко глипнула на нього.

— Ти поїхав би до Равки?

— Нізащо! Я заляжу тут на дно. Хочу подивитися, як розпадеться на шматки Ван Екове життя, коли вдарить молоток.

— Але ти можеш поїхати, — нагадала Інеж Серцетлумачниця. — Джаспере? Ми могли б і Кольма взяти із собою.

Джаспер подумав про свого батька, що застряг у якомусь розкішному номері люкс в «Ґельдреннері» та, напевно, стирає килим аж до дощок, тупцяючи туди-сюди. Минуло лише два дні, відколи стрілець дивився, як широка батькова спина зникає між могилами, коли Ротті повів того назад із Чорного Серпанку, але здавалося, що часу спливло значно більше. Відтоді Джаспера мало не вбили мисливці за гришниками, а за його голову назначили ціну. Проте, якщо їм вдасться просто впоратися із цією роботою сьогодні вночі, батько ніколи про це не дізнається.

— У жодному разі, — сказав він. — Я хочу, щоб він якомога скоріше отримав свої гроші й повернувся до Новозем’я. Я не зможу спокійно спати, поки він не буде в безпеці на своїй фермі. А ми заховаємося в його готелі, поки Ван Ека не буде дискредитовано і цукрові ринки не сказяться.

— Інеж? — запитала Ніна.

Усі, крім Джаспера, подивилися на Мару. Стрілець спостерігав за Казом, зацікавлений тим, як Бреккер відреагує на перспективу, що Інеж покине місто. Проте Казів вираз обличчя залишався байдужим, наче він очікував почути, о котрій годині подаватимуть вечерю.

Інеж похитала головою.

— Коли я попливу до Равки, то матиму власний корабель і ним керуватиме мій власний екіпаж.

Джасперові брови злетіли вгору.

— Відколи це ти стала мореплавцем? І якій нормальній людині захочеться проводити більше часу на кораблі?

Інеж посміхнулася.

— Я чула, що це місто доводить людей до божевілля.

Каз витяг із камізельки годинник.

— Ми прибудемо, коли виб’є восьму. Сьогодні вночі Ван Ек збирає на засідання Торговельну Раду в себе вдома.

— Гадаєш, вони виділять більше ресурсів на пошуки Вілана? — поцікавилася Ніна.

— Імовірно. Проте нам тепер до цього байдуже. Шум та приїзд і від’їзд людей будуть гарним прикриттям для нас із Віланом, щоб викрасти із сейфа печатку. У цей самий час Ніна з Інеж вразять Солодку Жилу. Вартові постійно патрулюють периметр силосів, і їм знадобиться близько дванадцяти хвилин, щоб обійти паркан. Вони завжди залишають когось стежити за воротами, тож наближайтеся туди розумно. — Хлопець поставив на стіл крихітну закорковану пляшечку. — Це кавовий екстракт. Кувею, Ніно, Джаспере, я хочу, щоби ви всі добряче ним побризкалися. Якщо ті щуанські солдати насправді можуть унюхати гришника, це може їх відігнати.

— Кава? — перепитав Кувей, витягаючи корок і обережно принюхуючись.

— Кмітливо, — похвалив Джаспер. — Колись ми додавали до нелегальних вантажів юрди і спецій мелену каву, щоб відігнати собак міської варти. Це спантеличує їхні носи.

Ніна взяла пляшечку й щедро помастила екстрактом за вухами та зап’ястя.

— Будемо сподіватися, що Кхерґууди працюють так само.

— Твоїм біженцям краще приготуватися, — нагадав Каз. — Скільки їх?

— Менше, ніж ми думали. П’ятнадцять і... ще двійко людей із посольства. Разом сімнадцять.

— Плюс ти, Матаяс, Вілан і Кувей. Двадцять один. Відповідно до цього Шпехт підробить листа.

— Я не поїду, — повідомив Вілан.

Джаспер зчепив пальці, щоб не тремтіли.

— Ні?

— Я не дозволю своєму батькові знову вигнати мене з міста.

— Чому всі так наполегливо прагнуть залишитися в цьому жалюгідному місті? — буркнула Ніна.

Джаспер відсунув свій стілець і роздивлявся Каза. Не схоже було, наче його здивувало те, що Вілан хоче залишитися в Кеттердамі.

— Ти знав, — озвався стрілець, склавши всі частинки головоломки докупи. — Ти знав, що Віланова мати жива.

— Віланова мати жива? — перепитала Ніна.

— А як ви думали, чому я дозволив вам двом поїхати до Олендаала? — запитав Каз.

Вілан кліпнув.

— І ти знав, що я брехав про кар’єр?

Джаспер відчув напад люті. Одна річ, що Каз пошив у дурні його, але Вілан був не таким, як решта. Попри те як йому не пощастило з батьком, Вілан не дозволив обставинам чи цьому місту позбавити себе чеснот. Він досі вірив, що люди можуть вчиняти правильно. Джаспер тицьнув у Каза пальцем.

— Ти не міг отак наосліп відправляти його до Святої Гільди. Це було жорстоко.

— Це було вкрай потрібно.

Вілан стиснув кулаки.

— Чому?

— Тому що ти досі не розумів, який твій батько насправді.

— Ти міг би мені сказати.

— Ти сердився. Гнів знищує. Мені потрібна була твоя доброчесність.

Вілан схрестив руки на грудях.

— Гаразд, ось маєш мене.

Каз склав руки на ціпку.

— Уже пізно, тож ви всі відкладіть убік свої носовички «Бідолашний Вілан» і зосередьтеся на завданні, що стоїть перед вами. Матаяс, Джаспер і Кувей вирушать до посольства о пів на десяту. Наблизитеся з каналу. Джаспере, ти високий, смаглявий і підозрілий...

— Усе це синоніми до слова «чарівний».

— Це означає, що ти мусиш бути вдвічі обачнішим.

— Нам завжди доводиться платити за свою велич.

— Спробуй поставитися до цього серйозно, — порадив Каз, і його голос скидався на іржаве лезо. Невже він справді непокоївся? Джаспер намагався не замислюватися, через нього він переймається чи через роботу. — Рухайтеся швидко і відведіть усіх до доку не раніше, ніж о десятій. Не хочу, щоб ви всі тинялися там, привертаючи увагу. Зустрінемося в Третій Гавані, п’ятнадцятий причал. Корабель називається «Веррґадер». Він плаває між Керчем і Равкою кілька разів на рік. — Бреккер підвівся. — Будьте розумними й не галасуйте. Нічого не спрацює, якщо Ван Ек про щось дізнається.

— І бережіть себе, — додала Інеж. — Я хочу відсвяткувати з вами всіма, коли корабель відпливе з гавані.

Джасперові теж цього хотілося. Він хотів побачити всіх їх у безпеці, коли мине ця ніч. Стрілець підвів руку.

— Там буде шампанське?

Ніна доїла останній крекер і облизала пальці.

— Там буду я. А я — іскриста штучка.

Після цього їм не залишалося нічого, як закінчити пакувати свої пристрої. Піднесених прощань не буде.

Джаспер почовгав до стола, де Вілан пакував свій наплічник, і вдав, що шукає щось потрібне в стосі мап і документів.

Стрілець повагався, а потім сказав:

— Ти можеш