Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— Справді?

— Авжеж, — запевнив Джаспер, недоречно здвигнувши плечима. — Інеж із Казом теж. Ми всі можемо там улаштуватися, перш ніж відплата знайде свого адресата.

— А потім? Коли твій батько сплатить свою позичку, ти повернешся до Новозем’я?

— Я муситиму.

Вілан чекав. У Джаспера не було для нього відповіді. Якщо він повернеться назад на ферму, спокуси Кеттердама й Бочки залишаться далеко позаду. Але він може просто знайти собі нову халепу, до якої можна вскочити. До того ж він матиме так багато грошей. Навіть після сплати позички залишатиметься ще понад три мільйони крюґе. Він знову здвигнув плечима.

— Це Каз складає плани.

— Авжеж, — погодився Вілан, але стрілець побачив на хлопчиковому обличчі розчарування.

— Гадаю, ти вже визначився зі своїм майбутнім?

— Ні. Я знаю тільки, що заберу з того місця матір і спробую збудувати для нас якесь життя. — Вілан кивнув на плакати на стіні. — Ти справді цього хочеш? Бути злочинцем? І далі стрибати з наступної ставки до наступної бійки, а звідти до наступного «ледь не дав маху»?

— Чесно? — Джаспер знав, що Віланові, напевно, не сподобається те, що він збирався сказати.

— Уже час, — покликав від дверей Каз.

— Так, це те, чого я хочу, — сказав стрілець. Вілан закинув наплічник на спину, і Джаспер, не задумуючись, простягнув руку й поправив лямку. Він не відпускав крамарика. — Але це не все, чого я хочу.

— Негайно, — попередив Каз.

«Я розтрощу йому голову тим ціпком». Джаспер відпустив лямку.

— Жодних плакальників.

— Жодних погребінь, — тихенько озвався Вілан. Вони з Казом зникли за дверима.

Наступними були Ніна та Інеж. Серцетлумачниця зникла в одному з переходів, щоб перевдягтися зі сміховинного фієрданського костюма в практичні штани, пальто й туніку — усе покраяно й пошито в Равці. Вона взяла із собою Матаяса і повернулася за кілька довжелезних хвилин, скуйовджена й рум’яна.

— Були при ділі? — Джаспер не міг утриматися від запитання.

— Я вчу Матаяса веселощів. І він чудовий студент. Дуже старанно ставиться до уроків.

— Ніно... — попередив Матаяс.

— Має проблеми зі ставленням до цього. Вочевидь, ще є куди розвиватися.

Інеж посунула пляшечку з кавовим екстрактом до стрільця.

— Джаспере, сьогодні вночі спробуй побути обачним.

— Я маю такі самі успіхи в обачності, як Матаяс у веселощах.

— Я відмінник щодо веселощів, — проревів фієрданець.

— Відмінник, — погодився Джаспер.

Він іще багато хотів сказати кожному з них, особливо Інеж, але не перед усіма іншими. «А можливо, ніколи», — припустив Джаспер. Він завинив Марі вибачення. Через його легковажність у П’ятій Гавані, перш ніж вони відпливли до Льодового Двору, на них чекала засідка, і ця помилка мало не коштувала дівчині життя. Але як, у біса, вибачитися за таке? «Пробач, через мене тебе мало не зарізали на смерть. Хто хоче вафель?»

Перш ніж йому вдалося обміркувати це детальніше, Інеж поцілувала стрільця в щоку, Ніна тицьнула пальцем у стіну з плакатами розшуку, і Джаспер залишився у гробниці чекати, поки виб’є пів на десяту, на самоті з похмурим із вигляду Кувеєм і Матаясом, який тинявся туди-сюди.

Кувей узявся по-новому складати записники у своєму мішку.

Джаспер сів за стіл.

— Тобі потрібно все це?

— Потрібно, — запевнив Кувей. — Ти бував у Равці?

«Бідолашне дитя налякане», — подумав стрілець.

— Ні, але з тобою будуть Ніна й Матаяс.

Кувей глипнув на фієрданця та прошепотів:

— Він страшенно суворий.

Джаспер розреготався.

— Він не те, що я називаю гулякою, але має кілька хороших якостей.

— Я тебе чую, Фахей, — буркнув Матаяс.

— Добре. Ненавиджу, коли доводиться кричати.

— Невже ти навіть не переймаєшся іншими? — поцікавився фієрданець.

— Звісно, переймаюся. Але ми всі вже виросли з пелюшок. Час турбот минув. Ми дісталися до найцікавішої частини, — хлопець поплескав свої револьвери, — до справи.

— Чи до смерті, — пробурмотів Матаяс. — Ти не гірше за мене знаєш, що Ніна не в найкращій формі.

— Вона й не знадобиться їй сьогодні. Головна ідея в тому, щоб не встрягати в сутичку, на жаль.

Матаяс припинив шастати і всівся за стіл навпроти стрільця.

— Що сталося в будиночку на озері?

Джаспер розгладив кутик котроїсь із мап.

— Я точно не впевнений, але думаю, що вона задушила хлопаку до смерті хмаркою пилюки.

— Не розумію, — зізнався Матаяс. — Хмаркою пилюки? Сьогодні вона керувала уламками кісток — раніше, до парем, вона такого не вміла. Схоже, Ніна вважає, що ці зміни тимчасові, залишковий ефект від наркотику, але... — Він повернувся до Кувея. — Чи може парем вплинути на силу Гриші? Змінити її? Знищити?

Кувей погрався із застібкою свого дорожнього мішка.

— Я б сказав, що це можливо. Вона пережила період відвикання. Це рідкість, і ми так мало знаємо про парем, про силу гришників.

— Ще не розітнув їх достатньо, щоб розгадати цю загадку? — Слова вилетіли з Джасперового рота, перш ніж він їх добряче обміркував. Стрілець знав, що це було несправедливо. Кувей та його батько самі були Гриші, і жоден із них не був спроможний завадити шуанцям здійснювати досліди над іншими.

— Ти сердишся на мене? — запитав Кувей.

Джаспер посміхнувся.

— Я не з тих, хто сердиться.

— Ні, з тих, — утрутився Матаяс. — Ти сердитий і наляканий.

Джаспер зміряв кремезного фієрданця поглядом.

— Перепрошую?

— Джаспер дуже хоробрий, — заперечив Кувей.

— Дякую, що помітив. — Стрілець простягнув ноги та схрестив щиколотки. — Хочеш щось мені сказати, Матаясе?

— Чому ти не хочеш плисти до Равки?

— Мій батько...

— Твій батько може піти сьогодні з нами. А якщо ти так за нього переймаєшся, чому не навідався вдень до нього в готель?

— Не розумію, яким боком це тебе стосується.

— Я знаю, як це — соромитися себе через те, ким ти є та що скоїв.

— Ти справді хочеш почати цю бесіду, мисливцю на відьом? Я не соромлюся. Я поводжуся обачно. Дякуючи таким людям, як ти і твої друзяки-дрюскелле, світ перетворився на небезпечне місце для таких людей, як я. Так було завжди, і не схоже, щоб справи налагоджувалися.

Кувей потягнувся вперед