Читати книгу - "Бар «Когут»"

Через дві години після від’їзду з аеропорту таксі зупинилося біля готелю і Зола розплатилася західноафриканськими франками — 65 доларів у еквіваленті. Вона зайшла у вестибюль, і їй полегшало від кондиціонованого повітря. Портьє погано говорив англійською, але зрозумів, чого їй треба. Він зателефонував у номер, і за кілька хвилин із ліфта вибіг Бо й обійняв сестру. Упродовж дня Абду з ними не зв’язувався, як і поліція. Вони досі виконували наказ сидіти в готелі й боялися його порушити. Як вважав Бо, цей готель використовувався поліцією, щоб тримати під контролем новоприбулих депортованих.

Діалло Ньянг, звісно, ніяк не проявився. Зола зателефонувала йому з таксі, але безрезультатно.

За допомогою Бо як перекладача Зола зняла два більші, поєднані номери, і піднялася сходами, щоб побачитися з матір’ю. Після того, як вони перебралися в нові кімнати, Зола заходилася телефонувати адвокатам. Під час польоту вона кілька годин відшукувала в інтернеті нормального юриста. Вона не була певна, що знайшла саме таку, але в тієї адвокатки був план дій.

34

МАРГАРЕТ САНЧЕС ІЗ ДИСЦИПЛІНАРНОГО КОМІТЕТУ Асоціації адвокатів стала просто одержима справою «Апшо, Паркер і Лейн». Коли Чап Ґронскі поступово склав докупи схему їхньої афери і прояснилася вся міра їхньої зухвалості, пані Санчес вирішила прибрати цю трійцю до рук. За згоди свого начальника вона зв’язалася з окружною поліцією і не без складнощів переконала детектива глянути на цю справу. У світлі столичної ситуації зі злочинністю тамтешній відділок поліції мало цікавили якісь студенти, що гралися в судочинство, нікому не заподіявши фізичної шкоди.

Детектив Стю Гобарт погодився і переглянув справу разом із пані Санчес. Чап вистежив власника бару «Когут», і вони з Гобартом пішли до нього разом. Вони знайшли Мейнарда в його кабінеті над «Рудим котярою» у Фоґґі-Боттомі.

Шахрайство Марка й Тодда Мейнардові вже в печінках сиділо, і він не звик давати спуску тим, хто провокує лягавих, щоб ті щось довкола нього винюхували. Оскільки по суті він мало що знав із того, що коїться на Флорида-авеню, будинок 1504, сказано було небагато. Проте він надав слідчим критично важливу інформацію.

— Їхні справжні імена Тодд Лусеро та Марк Фрейжер. Ту чорношкіру не знаю. Лусеро працював у мене близько трьох років, класний бармен, загальний улюбленець. У січні вони з Фрейжером переїхали в інший будинок і заснували шарагу. Оренду відробляли, працюючи в барі.

— Звісно, за готівку, — зауважив Гобарт.

— Готівка досі законна, — огризнувся Мейнард. Він розумів, що Гобарта насправді мало цікавить, як той платить своїм працівникам, бо він звичайний міський лягавий, не з податкової служби.

— Вони досі там? — запитав Гобарт.

— Наскільки мені відомо. Вони живуть на четвертому поверсі, а дівчина на третьому, принаймні так вони мені сказали. Минулого тижня я звільнив Марка і Тодда, але вони сплатили оренду до першого червня.

— А чому ви їх звільнили?

— А це, добродію, не ваша справа. А втім, я звільнив їх тому, що вони привертали забагато уваги. Я можу наймати й звільняти, коли мені заманеться, ви ж розумієте.

— Авжеж. Ми перевірили двері, що ведуть нагору, і, здається, вони зачинені. Припустімо, ми візьмемо ордер і виб’ємо їх.

— Можна й так, — сказав Мейнард. Він висунув шухляду, вийняв оберемок ключів, знайшов потрібний, відчепив його й штовхнув по столу. — Або так. Тільки, будь ласка, не втягуйте в цю справу бар. Він один із моїх найліпших.

— Домовились, — відповів Гобарт, узявши ключ. — Дякую.

— Нема за що.

ПІСЛЯ ТОГО, ЯК СТЕМНІЛО й порідшали затори, Зола від’їхала від готелю на таксі, яке покривуляло вуличками центру Дакара. Через двадцять хвилин воно зупинилося на перехресті з інтенсивним дорожнім рухом, і вона вийшла. Зола попростувала до дверей високого сучасного будинку, які загороджували двоє охоронців. Англійської вони не знали, але були вражені її зовнішнім виглядом. Вона вручила їм клапоть паперу, на якому було написано «Idina Sanga, Avocat», і вони притьмом відчинили двері й провели її через вестибюль до ліфта.

Згідно з її довідкою про себе, мадам Санга була компаньйоном фірми з десяти адвокатів, половиною з яких були жінки, і вона говорила не тільки французькою і англійською, а ще й арабською. Вона спеціалізувалася на імміграційних справах і, принаймні по телефону, викликала довіру як та, що владнає ситуацію. Вона зустріла Золу біля ліфта на п’ятому поверсі, й вони попрямували до невеличкої переговорної без вікон. Зола подякувала їй за те, що та залишилася після роботи.

На світлині з офіційного веб-сайту фірми мадам Санга можна було дати років сорок, проте в житті вона видавалася значно молодшою. Вона здобула освіту в Ліоні й Манчестері й чудово розмовляла англійською з приємним британським акцентом. Вона часто всміхалася, розмовляти з нею було легко, і Зола виклала їй геть усе.

За скромний попередній гонорар мадам Санга бралася все владнати. Справа доволі звична. Порушень закону не було — доволі типове попереднє залякування. Вона мала надійні зв’язки в поліції та імміграційній службі й запевнила, що невдовзі Абду Маала відпустять. Фанті й Бо арешт не загрожує. Незабаром сім’ї дозволять вільно пересуватися, і мадам Санга сприятиме в отриманні всіх належних документів.

МАРК І ТОДД МІЦНО спали в своїх дешевих ліжках-близнюках на четвертому поверсі дому 1504 на Флорида-авеню, коли хтось загупав у двері. Марк вийшов у тісну вітальню, увімкнув світло й спитав:

— Хто там?

— Відчиняйте, поліція.

— Ви маєте ордер?

— Навіть два. На Фрейжера та Лусеро.

— Чорт!

Детектив Стю Гобарт увійшов разом із двома співробітниками у формі. Він вручив Маркові аркуш паперу й сказав:

— Вас заарештовано.

Тодда вивели із спальні в самих червоних трусах. Гобарт вручив йому інший ордер.

— Якого біса? За що нас? — спитав Марк.

— За незаконну юридичну практику, — гордовито відповів Гобарт, і Марк розсміявся йому в обличчя.

— Знущаєтесь, чи що? Не могли щось краще придумати?

— Стули писок, — наказав Гобарт. — Одягайтесь і вперед.

— Куди? — спитав Тодд, протираючи очі.