Читати книгу - "Серця трьох"

Тієї миті до кімнати ввірвався величезний білий собака, а за ним служник-індіянин. Пес, здригаючись, почав нюхати численні сліди, що залишила на підлозі його господиня. Але підбігти до ширми, за якою заховалась Цариця, він не встиг, бо Торес ухопив його за шию, передав потримати двом служникам-індіянам і сказав:

— Нехай він побуде тут. Про нього я розповім вам потім. Спершу подивіться на це! — Він витяг з кишені жменю самоцвітів. — Я постукав у двері мерців, і тепер, як бачите, скарби майя належать мені. Я — найбагатша людина в Панамі, у цілій Америці. Я матиму змогу…

— Ви, кажете, були з моєю дочкою, коли вона вмирала, — перебив, зітхаючи, Енріко. — Чи не просила вона переказати мені що-небудь?

— Аякже! — і собі зітхнув Торес, схвильований сценою смерті, яку сам вигадав. — Вона загинула з вашим ім’ям на устах. Її останні слова були…

Раптом Торес вирячив очі і застиг, не докінчивши фрази. У кімнаті з’явилися Генрі й Леонсія і, наче нічого не сталося, розмовляючи, спинилися біля вікна.

— Ви сказали мені, що її останні слова були… — нагадав Енріко.

— Я… я збрехав вам, — промимрив Торес, шукаючи виходу з ніякового становища. — Я був певний, що вони все одно помруть, не виберуться з печери, і хотів пом’якшити удар, сеньйоре Солано, втішити вас словами, які вона неодмінно сказала б, помираючи. До речі, щодо Френка, який вам так сподобався… Я гадаю, вам легше було б думати, що він помер, ніж знати, який з нього підлий боягуз.

Раптом пес радісно загавкав і почав вириватися з такою силою, що два служники насилу могли його стримати. Але Торес, не здогадавшись, чого рветься собака, теревенив далі:

— У тій долині живе погане, пришелепувате, божевільне створіння, яке думає, ніби вміє читати майбутнє. То страшна й жорстока жінка. Я не заперечую, правда, що лицем вона вродлива. Але то врода сколопендри, яка може подобатися тим, хто любить сколопендр. Тепер я знаю, що сталося. Вона, отже, допомогла Леонсії і Генрі вибратися з долини якимсь таємним виходом. А Френк лишився жити з нею в грісі… бо ж то таки гріх, оте їхнє співжиття, коли в долині нема жодного католицького священика, який би їх звінчав. Не подумайте, що таке огидне створіння закрутило Френкові голову. Ні, його заморочили оті мерзенні скарби, які є в неї. І це той грінго, що його ви так радо вітали у своєму домі, та осоружна американська гадюка, насмілилася заплямити Леонсію, дивлячись на неї закоханими очима! О, я знаю, що кажу. Я сам свідок…

Радісне гавкання пса перебило йому мову, і він нараз побачив Френка й Царицю, що, так само жваво розмовляючи, як і Генрі з Леонсією, вийшли з-за ширми. Цариця спинилася погладити собаку; пес був такий великий, що передніми лапами досяг їй аж на плечі і став вищий за неї. Тим часом Торес облизував свої пересохлі губи й надаремно напружував мозок, міркуючи, як викрутитися з цього безвихідного становища.

Перший засміявся Енріко Солано. Його сини приєднались до батька, й усі зареготали до сліз.

— Я й сам міг би одружитися з нею, — злісно посміхнувся Торес. — Вона навколішки просила, щоб я взяв її заміж.

— Ну досить, — сказав Френк. — Я позбавлю вас брудної роботи і сам викину його звідси.

— Я часом також люблю брудну роботу, — заперечив Генрі, виступаючи наперед. — І ця особливо мені подобається.

Обидва Моргани ладні були вже кинутись на Тореса, але Цариця спинила їх рукою.

— Нехай він спершу поверне кинджал, що вкрав у мене, — сказала вона.

— А може, він поверне й самоцвіти, що поцупив у вас, люба леді, — зауважив Енріко, коли Торес витяг з-за пояса кинджал.

Торес не зволікав. Він засунув руку в кишеню, видобув жменю самоцвітів і поклав їх на стіл. Енріко глянув на Царицю. Та мовчки чекала.

— Давай решту! — сказав Енріко.

І Торес додав ще три чудові нешліфовані самоцвіти до тих, що лежали вже на столі.

— Може, ви будете трусити мене, мов якогось звичайного злодюжку? — сердито спитав Торес і вивернув свої порожні кишені.

— Тепер я візьмусь за нього, — сказав Френк.

— Ні, я! — не здавався Генрі. — Гаразд, берімось до нього разом. Удвох ми зможемо жбурнути його далі!

Вони вхопили Тореса за комір і за штани й потягли до дверей.

Усі, хто був у кімнаті, кинулись до вікна подивитися, що буде з Торесом; Енріко добіг перший. А після всього Цариця зібрала зі столу самоцвіти і передала їх Леонсії, сказавши:

— Це вам з Генрі весільний подарунок від мене й Френка.

І Пин залишив стару на березі й підкрався сам до гасієнди, маючи намір з-за кущів побачити, що робиться в домі. Він задоволено засміявся, коли багатий кабальєро злетів із східців і простягся на піску. Та І Пин був надто розумний, щоб вилізти з кущів і показати, що він усе бачив. Він чкурнув чимдуж униз, і Торес наздогнав його тільки на півдорозі до берега. Китаєць привітався дуже принижено, але розлютований Торес підніс батога й налагодився був безжально вдарити його просто в обличчя. Та І Пин не злякався.

— Сеньйорита Леонсія… — поспішив сказати він і цим затримав удар. — Я знаю великий секрет. — Торес чекав, не опускаючи батога. — Ви ж не хочете, щоб хтось інший одружився з цією гарненькою сеньйоритою Леонсією?

Торес опустив батога.

— Кажи, який там секрет?

— Ви не хочете, щоб хтось інший одружився з сеньйоритою Леонсією?

— Припустімо, що не хочу.

— Тож уявіть собі, що ви знаєте секрет, який завадить їм одружитися.

— Що ж то за секрет?

— Спершу заплатіть, — похитав головою І Пин. — Шістсот золотих доларів. Тоді я кажу вам секрет.

— Добре, я заплачу, — погодився Торес, не мавши найменшого наміру додержати свого слова. — Скажи, а потім я заплачу, якщо то не якась брехня. Ну!

Коли з кишені на грудях він витяг напханого кредитками гаманця, І Пин неохоче погодився і повів його вниз до старої, що сиділа на узбережжі.

— Ця стара, — пояснив він, — не бреше. Вона хвора і незабаром помре. Вона боїться. Вона розмовляла з священиком у Колоні. Він сказав, що вона мусить відкрити секрет, бо як ні, то попаде до пекла. Отже, вона не збреше.

— Ну добре, що не збреше, але що ж