Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

Кирило

Лео стоїть біля підʼїзду і чекає на мене. Вчасно і без цих всіх дівчачих приколів, коли кажуть, ще пʼятнадцять хвилин, а затримуються на годину. Коли помічає мене — усміхається і махає рукою. Я виходжу з авто і підходжу ближче, притягую до себе, проводжу рукою по волоссю, цілую в носика, а потім легко в губи. Лео відкрила в мені запаси нерозтраченої ніжності, яку я зараз із задоволенням трачу на неї. І в мене не викликає відторгнення ця моя слабкість. З Лео я почуваюся самим собою, певне тому мені так затишно поруч з нею. Хоча ще місяць тому я б розсміявся з того, хто б сказав, що я добровільно влізу у стосунки та ще й з майже незнайомою дівчиною.

— Ти мене заобіймаєш, — усміхається Лео і вертиться в моїх руках. 

— Не лише заобіймаю, а й зацілую, — лишаю поцілунок на одній щоці, а потім на іншій.

Дівчина дзвінко сміється.

— Через тебе ми точно запізнимося!

— Байдуже, — відповідаю і продовжую її цілувати. Лео продовжує вертітися та сміятися. — Я скучив за тобою, — кажу, що відчуваю в цей момент і сам боюся своїх слів. Давно нікому їх не казав.

— Ми не бачилися тільки один день, — піднімає на мене погляд Лео, проводить легенько своєю долонею по моїй щоці. —  Я теж сумувала, — зізнається. — Хотіла тобі зателефонувати, але передумала, щоб не набридати і не відволікати від роботи. 

— То виходить, що в мене взагалі ідеальна дівчина. 

— Ей, — бʼє легенько кулачком мене в груди Лео. — Ти мав би сказати, щоб я телефонувала тобі коли захочу, а не радіти, що я цього не зробила 

— Та я жартую. Звісно, ти можеш мені телефонувати, коли захочеш, — відповідаю Лео. — Я не фанат телефонної романтики, але тобі відповім, або в крайньому випадку напишу.

— Ловлю на слові, — каже Лео і сідає в авто.

Я закидаю речі дівчини на заднє сидіння і ми виїжджаємо.

— За Поліною заїдемо? — питає.

— Ні, її забере Борис. Вони зараз ще в офісі. Свіжий  клієнт капризує, тож прийшлося сьогодні ще вносити правки до проєкту нової забудови, — пояснюю.

Відчуваю, що Лео хоче щось запитати, але стримується. 

— Запитуй? Я ж бачу, що хочеш, — звертаюся до дівчини і продовжую вести авто. 

— У Бориса з Поліною такі теплі стосунки, — каже Лео. Це звучить не як питання, а як ствердження, тому я підхоплюю тему розмови.

—  Так, вони дуже добре ладять. Він Поліні як брат. —  розказую Лео. —  Коли наші батьки померли, то Борис багато в чому допоміг мені з Полею. Йому завжди вдавалося знайти підхід до неї. 

—  А ти ніколи не задумувався чому? — запитує мене Лео.

—  Що чому? — перепитую.

—  Та, забудь, —  несподівано передумує дівчина, — Розкажи краще, що нового в тебе на роботі?

—  Лео, ти ж не про мою роботу хотіла поговорити. Поясни, що ти мала на увазі? —  прошу в дівчини, але й сам вже не знаю чи хочу почути її відповідь. Надто різко вона обірвала розмову.

—  Поліна на мене розізлиться і, можливо, перестане зі мною спілкуватися. —  каже Лео. —  Але гаразд, я скажу тобі, бо переживаю за твою сестру і мені б не хотілося, щоб вона наробила помилок, —  серйозно дивиться на мене. 

— Кажи вже в чому справа! —  підганяю дівчину. 

—  Поліні подобається Борис не як брат, а як чоловік, — обережно каже Лео.

Я намагаюся усвідомити почуте. Але мені в голові не вкладається, що Поліна і Борис можуть бути разом? Намагаюся виглядати спокійним, але не виходить, бо роздратування та образа розтікаються всередині мене, печуть і хочуть видертися назовні. Чому я не в курсі?

—  Вони зустрічаються? —  питаю трохи різко і міцніше стискаю руками кермо. 

—  Я не знаю, що між ними, — розгублено каже дівчина. —  Але розумію чому Поліна нічого не сказала тобі.

Останні слова Лео мене добивають остаточно і я зриваюся.

—  Як в тебе все передбачувано! —  злюся. —  Я, як завжди, поганий брат, тому не заслуговую знати правду. Так?

—  Дарма я тобі сказала, —  Лео дивиться на мене розчаровано і відвертається до вікна.

—  Як давно ти знала? —  продовжую допитувати Лео. 

Дівчина обертається і дивиться мені прямо в очі.

—  Знала що? —  цікавиться. 

—  Про Поліну і Бориса! 

—   Кириле, твій друг, скоріше за все, навіть не знає про почуття Поліни, б в неї не вистачило сміливості за всі ці роки сказати йому. Не здогадуєшся в кому причина? —   зривається на крик Лео. —  Я сказала тобі про це, не тому, щоб здати твою сестру і вислужитися перед тобою, а тому, що Поліні треба твоя підтримка. Але саме підтримка, а не нотації, що вона все робить неправильно.

—   От, тільки не треба вчити мене, що мені робити і як поводитися з сестрою, —   злюся ще більше, бо Лео обрала заборонену тему. Я ні з ким не обговорюю стосунки з сестрою. 

—  Знаєш, ця розмова була репетицією, яка блискуче провалилася, —   каже дівчина.

—  І що ми репетирували?

—  Наші розмови на болючі теми, які не відбулися, —  відповідає Лео.

—   Ну, значить ти обрала не вдалу тему для перевірки, —  сильніше дратуюся.

—   По-моєму дуже вдалу, —   дивиться на мене Лео. —  Рожеві окуляри миттєво розбилися.

Лео розвертається до вікна і втикає навушники у вуха. Блокує розмовний контакт зі мною. Я не так собі уявляв наші вихідні. Щоб не зробити ще гірше даю Лео спокій, мовчки фокусуюся на дорозі. Але їхати спокійно не можу. Не витримую і обертаюся в сторону дівчини. Вона вперто повернена до вікна та ігнорує мої спроби впіймати погляд. Не знаю, що я очікував побачити в її очах, але чомусь сильно хотів, щоб вона обернулася, як робила це завжди, коли сиділа поруч. В мене не вийшло. Настрій зіпсований. А це ми ще навіть з Агатою не перетнулися. Впевнений, що бабуся влаштує “привітне” знайомство. Вона не вміє по-іншому. 

В саду Агати грає лаундж-музика, чути розмови та сміх. Здалеку бачу, що вечірка для своїх плавно це  збіговисько тусовщиків та журналістів. Все в стилі Агати. Не здивуюся, якщо вона потягне мене з Поліною фотографуватися для якогось модного журналу.