Читати книгу - "Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш"

"Які до біса трусики?! Адже ми без них!!!" - верещить внутрішній голос, а я настільки в шоковому стані, що нічого не можу зробити. Навіть закричати не виходить. Очі розплющені до максимуму. Серце шалено б'ється.

Я навіть до кінця не усвідомлюю, що відбувається. Перше, що змушує мене почервоніти до кінчиків волосся, це те, що його рука ковзає нижче. Прослизає між стегнами. І... О, Господи... торкається мене там. Прямо між ніг. Різко смикаюся назад від несподіванки. Ні, моє тіло не розморозилося. Це швидше було якось машинально.

- Нарешті зробила епіляцію, - хрипкий шепіт над вухом, що змушує похолонути все всередині. Зробила! Але не для тебе! Господи, що це відбувається?

У сідниці впирається щось тверде, що нагадує палицю. Я тихенько верещу. Але що дивно на виході це схоже на стогін. Протяжний та хрипкий стогін.

Пальці Михайла без жодного сорому ковзають по моїх складочках, зачіпають клітор. І ось тут мені стає зовсім соромно, бо я стаю вологою. Унизу живота приємно тягне.

- Що ви... що...

І раптом я виходжу з цілковитого шоку та ступору. Починаю хрипко верещати. Обурюватись.

Ось тільки чоловік, здається, мене зовсім не чує. Мій вереск глушить подушку, коли вже не Михайло, а справжнісінький Ведмідь різко перевертає мене на живіт. Обличчя втискається в подушку, а сідницю ошпарює від сильного ляпаса.

- Хочеш пограти? Давно ми таке не практикували, – Ведмідь продовжує хрипіти. Його долоні зминають мої сідниці. І тільки зараз до мене доходить, що він приймає мене за іншу. Розмовляє так, наче між нами давно вже щось є. У каюті темно. Він навіть мене не бачить. Жах, мене що зараз….

Я починаю вириватися сильніше. Вищати, а потім відвожу руку назад і вп'явшись нігтями в його руку, сильно дряпаю. Настільки добре, що чую, як чоловік позаду мене починає шипіти.

- Якого чорта, Марго?

Стискає моє волосся біля коріння і відриває від подушки. Я жадібно хапаю ротом кисень.

- Я не Марго! - Шиплю у відповідь і знову хапаю ротом кисень. Серце вже б'ється в грудях з такою силою, що мені здається ось-ось вирветься назовні. У мене за цю ніч не те, що волосся посивіє, мені ще й заспокійливе пити доведеться. Що за дурня коїться на цій чортовій яхті?!

На моє щастя, Михайло завмирає. Більше не лапає, але руку не прибирає. Здається, він починає опрацьовувати видану мною інформацію. А я все ще на зраді, що він зараз вирішить, чи це не важливо Марго я, чи ні, і продовжить те, що почав. Його збуджений член досі загрозливо упирається у мої сідниці. Я ж намагаюся навіть не дихати, щоб не нарватися на неприємності.

А після його пальці на моєму волоссі розтискаються. Він більше мене не тримає, пульсацію його члена я теж більше не відчуваю.

Секунда та в каюті вмикається світло. Я ж так і сиджу з переляканими очима.

- Блять, це ти? - Чую його невдоволений голос. І навіть прикро стає, тому що вимовлено це все так, ніби я йому вже посеред горла встала.

- А ви кого тут розраховували побачити? - Тут же вибухаю. Це я тут маю бути незадоволена. Мене щойно облапали де тільки могли.

Михайло встає з ліжка, прямує до ванної кімнати. Гучно зачиняє за собою двері, так що я підстрибую на місці.

Судячи з усього, розмова на цьому закінчена? Я все ще перебуваю в повному шоку. Між ніг волого і тягне. Соски дряпають футболку Михайла. Жах, я збудилася від його дотиків! Як взагалі таке можливо?

Коли Ведмідь виходить із ванної кімнати, я сиджу на краю ліжка. Вже встигла подивитися на його телефон, який він залишив на столі. Початок п'ятої ранку. Саме час збиратися. Мені потрібно потрапити до каюти, де знаходяться всі мої речі. Забрати телефон та свою сумку. Переодягнутися і валити звідси.

- Ти ще тут? - Судячи з його тону й запитливо вигнутої брови, побачити мене тут знову ніхто не чекав. І щойно пролунав товстий натяк на те, щоб я звалила.

- Мені треба забрати свої речі з каюти, а вона закрита, - жалібно вимовляю у відповідь і дивлюся на Ведмедя очима побитого кошеняти.

Він закочує очі й навіть не намагається приховати як сильно я йому дорога.

- Ти зі мною в житті за все це не розплатишся, - погрозливо видає у відповідь.

- Ти мене вже й так полапав, тож будемо в розрахунку, - бурчу у відповідь. На що чоловік різко подається вперед. Я ж навіть не ворушуся. Сиджу, як сиділа. Він пропалює мене поглядом. А мені втрачати вже нема чого. Звідси потрібно вибратися будь-яким шляхом. І найвірніший – довести мужика. Тоді він допоможе мені лише заради того, щоб я від нього відстала.
***
=====»» гортаємо далі, там ще один розділ.