Читати книгу - "Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав"

Адам 

Отже , вона покоївка в " Атланті".
Усміхаюся я , дивлячись як ляклива руда дівчина вибігає за двері мого номера .

Не знав що молодшому персоналу роздають запрошення на такі заходи , який відбувся вчора...Та й не виглядала вона ввечері як покоївка . ..

Легка сукня синього кольору , підкреслювала всю жіночність дівчини. Тоненькі бретелі й виріз декольте ... не занадто глибокий , але такий , що привертає увагу, манив торкнутися рожевої шкіри.

Ця дівчина засіла мені в голову від того самого моменту , як я її мало не збив , виїжджаючи з стоянки готелю .Та я ніяк не міг зрозуміти чому ...
Зовсім юне створіння , середнього зросту , витонченої статури. 
Тонка талія , гарні руки , з довгими пальцями . Високі груди і стегна, які привертають увагу.
Це я помітив ще там ,на темній дорозі , коли саджав її у своє авто .

Овальне обличчя , обрамлене рудими кучерями, які спадали на вигнуті темні брови і спускалися на плечі, додаючи дівчині яскравості.
Хоч я ніколи не любив рудих , та їй підходив цей колір волосся .

Вчора я не розгледів її добре , бо дівчина весь час дивилася в землю , а сьогодні виділив карі очі , з зеленуватим відтінком і пухнасті , довгі вії. А також покриті рум'янцем щоки.
Вона зніяковіла в коридорі . 
Я думав упізнала мене , але ні ...

А коли я покликав її в номер , то мене розсмішив маленький кирпатий носик задраний догори, а повні , ніжно- рожеві губки так і хотілося спробувати на смак .
Я зловив себе на думці що милуюся нею.

Та ні , не може бути ... 
Просто здалося ...
У мене були різні дівчата . Та й зараз на вибір...але в цій було дещо таке ... Не знаю як пояснити .
Її хотілося захистити , сховати , закрити від усього світу .

Коли вона сиділа в мене в машині , і тремтіла , то була схожа на лисеня . Беззахисне , маленьке лисеня ...
Чому лисеня ? Усміхнувся я .
Напевно , через колір її волосся...

А сьогодні я зрозумів що ця лисичка може вкусити . І мене це ще більше вабило .
Коли вона приснула на мене тим мийний засобом... 
Як же злякалася ...Ці величезні від страху очі .... Вона навіть поблідла вся , усміхаюся згадуючи її.

Стоячи біля щойно застеленого нею ліжка , я все ще відчуваю її запах.
Від неї пахне квітами . 
Легкий , приємний , солодкий, але свіжий аромат , вдихаючи який хочеться мріяти .

Давно мене так не заводила дівчина . Та ще й хто , покоївка ...
От дідько , сміюся своєму зображенню в дзеркалі.

Дістаю телефон і набираю номер свого секретаря.

- Мирославо , скасуй нараду на завтра . І зустрічі всі скасуй цього тижня . Мене не буде .

Побачимо , хто ж ти така , лисенятко...
І що ж в тобі особливого?

      ***

Як же багато в наш час значать гроші .
За них можна дізнатися будь-яку інформацію. 
Будь-яку , будь-де і будь-коли ...
Саме так я дізнався хто ж така моя лисичка.

Мені навіть знайшли її адресу , доповівши що живе вона з подругою . Яка , до речі , також працює в цьому готелі .

Сьогодні я мав поїхати з міста .
У мене купа своїх справ , важливих справ . А натомість я сиджу в ресторані та думаю де зараз Емма.

Емма... Їй підходить , прокручую ім'я дівчини в думках.
Чим же вона мене так зачепила ?
У ній є щось таке близьке...
Ще вчора я відчув це .

Коли торкнувся її , коли підтримував...
Тепер я ще більше хочу дізнатися що ж вчора сталося .
Хто її скривдив ? 
Думка , що якийсь придурок міг завдати їй шкоди бісить.

Вона ж мені ніхто .Та ми навіть і не знайомі , можна сказати . А я не можу не думати про цю дівчину ...
Дурня якась ...

- Бажаєте ще чогось ?- до мого столика підходить молода офіціантка .

Нахиляється забрати пусту від кави чашку і її сорочка точно не просто так розстебнута на три верхні ґудзики ...
Та й спідниця занадто коротка , як для уніформи дорогого ресторану .

Ой , маленька , я б побажав ...Та думки всі забиті вже однією лисою.

- Ні , дякую . У вас чудова кава.- засовую дівчині в фартух гарні чайові і йду до виходу .

Я збирався піднятися до себе в номер , але на відкритій терасі бачу таку вже знайому фігурку . 
І руде волосся не дає помилитися .
Це точно вона .

Дівчина приймає замовлення у відвідувачів кав'ярні .
Дивно , я думав вона покоївка ...

За столиком сидять молода пара з дитиною , років чотирьох .
Хлопчик тримає в руках іграшку - динозавра і щось з захопленням розповідає Еммі , поки його батьки з усмішками дивляться меню.

Дівчина стоїть до мене боком і я бачу як вона уважно слухає , навіть відкриваючи рот від подиву . 
Потім присідає біля хлопчика, усміхається і щось питає . На що малий починає сміятися і кивати на знак згоди.

Її доброта і дитяча безпосередність викликають в мене посмішку.

- Оцінюєш персонал мого готелю ?- чую ззаду голос Діани .
Ну як же ти не вчасно ...

- Можна і так сказати .- відповідаю чітко і відходжу якомога далі від Емми.
- Я думала що ти вже поїхав , а виявляється ні.

Я йду спокійно вперед , на ходу вигадуючи куди мені краще зникнути.
Поки що варіант з басейном лідирує , тим більше що я і так хотів поплавати сьогодні, тому направляюся саме туди .

- Вирішив ще кілька днів відпочити .- і це майже правда . Майже .
- Ти ж не образився за ранкову розмову ?- чую як дівчина починає скиглити , намагаючись не відставати від мене.
- Розмову ?- спеціально роблю акцент на цьому слові .

Я ненавиджу жіночі істерики , докори і ще бозна-які претензії... 
Тому що ніколи нічого не обіцяю . А якщо пообіцяв , то завжди виконую .

Та Діані це не зрозуміти .
Вона звикла що всі виконують її забаганки . А особливо її татусь .
Тільки на цей раз її забаганкою став я . І мене такий статус зовсім не влаштував .

Ми з Діаною знайомі з дитинства .
Наші сім'ї дружили, і зараз батьки добре спілкуються .
Навіть колись , я пам'ятаю , проскакувала розмова про об'єднання наших родин... Але я не погодився тоді , і точно не згоден зараз .
Та хіба принцесі годиться відмовляти?