Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Більше не повертайся, Юлія Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Більше не повертайся, Юлія Бонд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Більше не повертайся" автора Юлія Бонд. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 30
Перейти на сторінку:
2.1

В обідню перерву, коли в мене з'являється вільна хвилинка, дзвоню молодшій сестрі. Переживаю за неї дуже: у них із чоловіком непростий період, постійні сварки, здається, все йде до розлучення.

– Так, Асю, – відповідає сестра після п'ятого гудка.

– Привіт! У тебе все добре?

– Можна сказати, добре, – похмурим голосом вимовляє Іра. – А в тебе як?

– Я добре, а ось ти… Щось мені не подобається твій голос. Знову з Вітею посварилися?

Я не любитель лізти в душу і ритися в "брудній білизні" чужої родини, але йдеться про мою кохану сестричку. Апріорі не можу вчинити інакше.

– Посварилися. Все як завжди, – зітхає Іра. – Ось сиджу, читаю висновок невролога та не знаю, що робити далі. У Даші ЗПМР, Асю…

На тому кінці дроту короткий схлип. Відчуваю, як сестра затискає рота долонею, щоб не розплакатися. А в мене серце ухає вниз, у цей непростий момент хочеться бути поруч із сестричкою, обійняти її міцно і підтримати.

– Іро, якщо хочеться плакати – плач. Реви, поки не відпустить, дозволь собі випустити емоції назовні та відпустити біль. Але дай собі трохи часу, потім опануй себе і продовжуй жити далі. Нічого смертельного не сталося, все можна виправити. Головне, щоби ти не падала духом.

– Ти не розумієш, Асю. Тобі легко говорити зі сторони, а я давно плачу, майже щоночі реву в подушку, доки ніхто не чує. Тільки легше не стає. Моя дитина не розмовляє! – Голосно ридає. – Це відставання у розвитку… За що, Асю? Що я роблю не так? Чому це сталося саме зі мною?

– Не звинувачуй себе, не треба, сестричко. Це може статися з кожною дитиною. Я не лікар, але мені здається, що все не так погано, як ти гадаєш. Зараз приєднаєш медицину, знайдете гарного логопеда, і Даша обов'язково заговорить.

Заспокоюю як можу, але навряд чи сестра мене готова почути. Їй боляче, розриває на частини та всі слова, які я зараз їй скажу, будуть неправильними. Але й мовчати я не маю права. Хто, як не близька та рідна людина, підтримає, пожалкує та вселить хоча б маленьку краплю надії на хороше майбутнє?!

– Гаразд, не буду. Мені зараз треба бути сильною, Дашу треба підняти на ноги, бо на Вітю немає надії. Знаєш, що він думає з цього приводу? Він мене звинуватив! Сказав, я не займаюсь дочкою, не розмовляю з нею.

– Мудак, – виривається з мене, але я не шкодую, що так сказала. Це ж правда. – Не слухай його. Ти ні в чому не винна. Просто щось пішло не так, а що саме – це тобі скажуть лікарі.

Сестра зітхає. Що вона може додати? Моїй племінниці вже три роки, а вона, окрім слів "мама" та "дай", нічого не каже.

– Дякую, що подзвонила, Асю. Люблю тебе, – трохи заспокоївшись, каже Іра.

– Я теж тебе люблю, маленька. Приїду до вас у вихідні, хочеш?

– Звісно хочу. А у тебе як справи? Пробач, що раніше не запитала… я тут із цими проблемами не знаю: куди себе подіти. У тебе все гаразд, сестричко?

– У мене все добре, – відповідаю бадьоро, не збираючись розповідати Ірі про свої проблеми. Мої зі Стельмахом недомовки на тлі глобального звіздеца Іри виглядають якимись дитячими, чи що.

– Асю, я зовсім забула. Я нещодавно Матвія бачила в місті, а знайомі сказали, він назавжди повернувся. Кажуть, одружився. Ти з ним ще не бачилася? – Запитує Іра, а в мене всередині все перевертається. Серце у прискореному темпі молотить у грудях. – Асю, чула, що я щойно сказала?

– Чула, Іро, – стиснувши пальці в кулак з такою силою, що нігті врізалися в долоню до болю, зрозуміло. Матвій і Лев друзями були, тому я думала, ти в курсі.

– Ні, не в курсі, – мій голос трохи підвищений, тому що емоції рвуться назовні.

Поки я не встигла нічого сказати зайвого, поспішаю попрощатися з сестрою. Збігаю в вбиральню і, стоячи перед дзеркалом, хлюпаю собі в обличчя холодну воду з-під крана.

"Матвія бачила у місті"

"Кажуть, одружився"

Слова сестри набатом стукають у голові.

Я заплющую очі, подумки відношуся на вісім з половиною років тому. Все гостро і живе ніби було вчора. Боляче до чортиків. Ні час, ні заміжжя, ніщо не здатне стерти пам'ять про перше кохання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 6 7 8 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Більше не повертайся, Юлія Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Більше не повертайся, Юлія Бонд"