Читати книгу - "Невгамовні серця, Ерін Кас"

— Ні, Машо, краще чорну, вона елегантніша, — говорить Аня, оглядаючи мене з усіх боків.

Я вже переміряла купу одягу. Море суконь та костюмів, спідниць та блузок, а обрати саме те вбрання ніяк не можу.

— Ти впевнена? – запитую, розглядаючи себе в дзеркалі. — Вони мені вже всі на одне обличчя.

— Так, ти в ній красуня, — впевнено киває подруга.

Анькиному смаку я довіряю. Хоч вона й не любить шопінг та вдягається завжди зі смаком.
Дивлюся на своє зображення в кабінці для примірок й уявляю яку зачіску зроблю та який макіяж буде доречний до цього образу.

Тканина сукні гарно облягає фігуру, не дарма я сиділа на дієті, а відкрита спина буде притягувати погляди протилежної статі.

— Машулю, всі чоловіки в клубі впадуть до твоїх ніг.

— А ми відкинемо їх й пройдемо з високо піднятими головами.

«Особливо одного нахабного деспота» хотілося мені додати, але він навряд чи зверне на мене свою «дорогоцінну» увагу. Як би я не вдягалася, він бачить в мені лише малу сестру друга.

— То що ти вирішила вдягнути? – запитала, коли поверталися додому.

— Одягну сукню, виберу з тієї купи подарунків, що передала бабуся.

— Правильно. І туфлі оті твої на високих підборах, буде бомбезно.

П’ятниця пройшла без особливих пригод. Викладачі, втомившись від нас за увесь тиждень, чекали відпочинку, а студенти відірватися на вихідних у клубах. Бачу, що Аня не поспішає додому після пар, мабуть, знову готує якийсь сюрприз. В мене дуже уважна подруга. Кожного року вона дарує мені купу кульок, я бурчу, але насправді мені подобається це різнокольорове диво зранку. А прийде вона точно зранку, а мені належить не проспати цей момент, бо вставати так рано для мене проблематично.

Добре, що хоч Віку вмовили прийти. Через війну з Дімою вона не ходить у місця де може бути він. Мій день народження буде виключенням, одним з не багатьох.

Будильник я щасливо вимкнула та знову солодко заснула, але не надовго. З голосним криком мене розбудили батьки, на чолі з Анею та купою подарунків. Обожнюю свій день народження. Це якийсь особливий день, повний неочікуваних приємностей та теплих слів. Цілий день отримувала привітання і від нього також. Скупе «З днем народження», але ж приємно. Що б я не казала і як би не відмовлялася та у мене до Андрія зовсім не ті відчуття, про які я всім розповідаю.

— Доню, допоможи мені накрити на стіл, — погукала мама.

— Вже йду, — підвелася, відганяючи думки про Андрія.

— Кирило казав заїде, — повідомила мені.

— Та він же не збирався.

— Не надовго, казав їхатиме з роботи й заїде тебе привітати.

— Угу, — протягнула. Тільки цього мені не вистачало, Ані я говорила, що його не буде.
Кирило приїхав, коли я була при повному параді. Та ще й не сам, а з якоюсь крисою, тобто секретаркою.

— Сестричко, ти така гарна сьогодні, — сказав, цілуючи у щічку. - Невже ти виросла й почала вдягати гарне вбрання, замість спідниць схожих на пояс?

— Багато ти розумієш, — пробурчала, не виводь мене, сьогодні маю право робити, що заманеться.

— Добре-добре, — розсміявся чоловік.

— Може відрекомендуєш свою супутницю? – запитально подивилася на брата.

— Христина, мій секретар.

— Дуже приємно, — заусміхалась дівчина, протягуючи руку. – З днем народження.

— Дякую, — посміхнулася у відповідь.

Не дуже то мені приємно, зараз прийде Аня й отримаю від неї за вашу присутність й за те, що не попередила.

А вона прийшла, як наче зійшла з обкладинки глянцевого журналу. Дуже гарна. Відразу видно, що свій образ вона підбирала з особливою ретельністю. Одного погляду на Кирила було достатньо, щоб зрозуміти, що Аня йому подобається. Він не зводив з неї очей весь вечір.

Ми посиділи майже по-сімейному. Я отримала купу побажань від рідних, Аня зробила чудовий ностальгічний сюрприз, а Кирило подарував доволі пухкенький конвертик. На цьому можна було вже закінчувати наші посиденьки, бо мене невимовно тягнуло в клуб, просто тремтіла від очікування, коли ми вже поїдемо.

У клубі гриміла музика, народ відпочивав після робочого чи навчально тижня. Друзі налетіли на мене з привітаннями, всі такі гарні й веселі. Бажали мені всього найкращого та дарували подарунки.

Чую, як Аня запитує звідки букет. А мені не потрібно чути відповідь, я й так знаю від кого він. Кожного року він дарує мені червоні троянди на день народження, навіть якщо ми не спілкуємося, висилає кур'єром.  А ось і він сам.

Спускається з другого поверху, скануючи мене своїм хижим поглядом. Була б моя воля, заборонила б так дивитися, бо ноги підкошуються й стає важко дихати від його погляду. В чорних штанах і сорочці. Куди тільки вирядився?

— Привіт, принцеси, — посміхається.

Підходить в притул і дивиться в самісінькі очі, наче хоче прочитати всі думки. Потім нахиляється й цілує в щоку.

— З днем народження, мала, — говорить на вухо торкаючись його губами.

Тіло пронизує струмом від його дотиків, щоки палають, а серце гупає, наче хоче вискочити з грудей.

— Сьогодні можеш просити все, що завгодно, — продовжує чоловік, а я стримую себе, щоб не піддатися спокусі й не поцілувати його, здійснити своє бажання ще з п’ятнадцяти років. Та коли він дарує мені подарунок і знов у коробочці, магія зваблення розсіюється. Я згадую той бридкий, бездушний вчинок і свій жах, коли побачила, що всередині.

Я беру себе в руки й притискаюся до нього ще тісніше.

М Ну якщо ти такий щедрий, — говорю проводячи нігтем по сорочці на грудях, розстібаючи верхній ґудзик, — то я тебе дуже прошу, не маяч у мене перед очима сьогодні.

Спочатку він дивився на мене шоковано, мабуть, зовсім не того очікував, а потім голосно розсміявся.

— Ти не змінюєшся, Машо, — побажав нам гарного вечора та пішов до себе.

І чому я на нього так реагую? Кажуть, перше кохання швидко проходить, та в мене цей період затягнувся на невизначений строк. Я така зла на нього та коли він поряд, злість відступає, поступаючись місцем почуттю, яке я вже давно до нього відчуваю.
Аня відкрила коробочку й захоплено розглядала подарунок. Андрій не був би собою, якби не згадав про ту бідолашну мишку. Насправді, мені сподобався браслет і я залюбки його носитиму, та сказати про це не насмілюся.