Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 164
Перейти на сторінку:
самогубство, знайти не вдалося, — визнав я. — Допоможіть, будь ласка.

Залучив і штабс-капітана до одягання покійного. Одягати було ще важче, аніж роздягати. Ну, якось упоралися. Ледь встигли, коли прибув траурний екіпаж. Тіло повезли на цвинтар, де спочатку мусили відслужити панахиду, а потім уже провести церемонію прощання. Я відправив Тулякова з тілом, а сам залишився поговорити з сусідами покійного. Сусіди були люди служиві, бачили мало, а ось їхні покоївки та кухарки знали більше. Вони розповіли, що кілька місяців тому до інженера почала ходити жінка. Невисока тендітна білявка. Її кілька разів бачили на сходах, а одного разу — коли вона виходила з квартири інженера.

— Як ви думаєте, хто вона була? — спитав я.

— Та хто, хористка якась. Хіба порядна жінка вчащатиме до квартири, де живе самотній чоловік?

— Ну, може, вона брала у нього уроки, інженер був освіченою людиною, знав кілька мов, — зауважив я.

— Ага, чули ми ті уроки. Вона верещала, наче різана, а інженер стогнав! — доповіла служниця.

— Тут наче товсті стіни, як ви могли чути?

— Через вентиляційні ходи. Якщо залишити відчиненими двері до ванної, то сусіди вас добре чутимуть, — розповіла кухарка. — А час від часу вони злягалися просто у ванні! Уявляєте, які розпусники, наче їм спальні замало!

Про ванну я теж не розумів, бо ж там незручно. Але у панів же все інакше, то я вже не дивувався. Інші служниці теж підтвердили, що у інженера був роман. Хтось бачив його з букетом, хтось із тістечками та шампанським. Бачили і дівчину. Вона приїздила на візнику. Де жила, ніхто не знав. Навіть власники квіткового магазину та цукерні, де останнім часом активно скуповувався інженер. Я сподівався, що покійний Бревус надсилав коханій подарунки, і можна буде дізнатися її адресу. Але ні, купував завжди сам. Торгівці здогадувалися, що у нього роман, але дами серця клієнта не бачили. Повідомили, що в останній тиждень інженер брав у борг, обіцяв швидко віддати. А тепер ось як вийшло... Ніхто не чекав від пана інженера такого.

Я випив кави у цукерні і вийшов. Що робити далі, не знав. Треба було якось знайти ту жінку, вона б могла повідати щось цікаве. Але як ти її знайдеш, коли Петербург, чи той, Петроград, як його треба було тепер називати, — місто величезне, тут людині загубитися легко. Зупинив візника і поїхав знову до лікарні. Лікар Воздвиженський був на місці, я запросив його на обід.

— Порадьте якусь ресторацію, — попросив я.

Невдовзі ми вже сиділи за столом і очікували замовлення.

— Хотів спитати про зв’язування. Це у Петербурзі дуже поширено чи є якісь спеціалізовані заклади? — Я подивився на лікаря, той посміхнувся.

— Хочете спробувати, Іване Карповичу?

— А що б ви порадили?

— Ну, є кілька хороших закладів, де спеціалізуються на зв’язуванні. Наприклад, «Фіона» чи «Пелюстка». — Лікар солодко усміхнувся. — У мене є картка «Пелюстки» на знижку, як у постійного клієнта. Можу допомогти.

— «Пелюстка». А у працівниць цього закладу немає татуювань? — спитав я.

— Що? Яких татуювань? — чомусь занервував Воздвиженський.

— Ось тут, на початку шиї, троянда, — показав я на собі.

— Троянда? Яка троянда? — З лікарем трапився ледь не напад паніки. Він схопив цигарку, підкурив і глибоко затягнувся. — Нічого про це не знаю! — силувано відповів він, викуривши дві третини цигарки.

Я подивився на нього, посміхнувся.

— Що таке? — ще більше занервував Воздвиженський. — Чому ви посміхаєтеся, Іване Карповичу?

— Не можу зрозуміти, навіщо брехати найкращому сищику імперії, — тихо сказав я.

— Я-я-я не брешу!

— Брешете, лікарю. І тим мене ображаєте.

— Але я справді нічого не знаю! Тільки чутки!

— Які саме? — спитав я.

Лікар озирнувся навколо. Ми сиділи у кутку, я навмисно вибрав затишне місце.

— Ну, я не можу нічого стверджувати... — почав м’ятися лікар.

— Ви бачили такі татуювання? У жінок? — прямо спитав я.

Воздвиженський скривився, загасив недопалок, дивився у стіл і дрібно тремтів. Потім дістав із кишені піджака флягу, знову озирнувся, припав до неї, зробив кілька ковтків. Подав флягу мені.

— З цим сухим законом спиртне дуже подорожчало. Але нам, лікарям, це не страшно, у нас є спирт та фантазія. Спробуйте.

Я зробив ковток. Напій був міцний і смачний.

— Ну як? — поцікавився Воздвиженський. Він виглядав дуже схвильовано.

— Міцненьке, — кивнув я. — То ви бачили витатуювані троянди?

Він кивнув.

— За яких обставин?

— На трупах. Дві жінки і хлопчик.

— Що? — скривився я. — Хворі з лікарні?

— Ні. До нас привозять знайдених мертвих. Цих знайшли. Я проводив розтин. До мене приїхала одна жінка, попросила не вносити у звіт згадки про татуювання. Я спробував заперечити, але виявилося, що вона знає про мене все. Де я живу, де відпочиваю, хто мої друзі. Вона натякнула на нещасні випадки, які можуть траплятися з людьми. І дала двадцять рублів. Сказала сповіщати її, якщо будуть іще трупи з трояндами. Я пообіцяв. Іване Карповичу, я — звичайна людина, я не хочу неприємностей. Це ж ви герой, якому неприємності тільки в радість. А я хотів просто пожити, розумієте?

Нам принесли солянку. Лікар перелякано мовчав. Коли офіціант пішов, зробив іще один добрячий ковток із фляжки.

— Ви ж нікому не розповісте про нашу зустріч? — спитав Воздвиженський.

— Нікому. А та жінка, яка з вами говорила, як її звуть?

— Я не знаю, бо... — почав було лікар, але я його перервав.

— Слухайте, от ви ж читали мої оповідки?

Воздвиженський кивнув.

— То знаєте, як я ставлюся до людей, які намагаються мене обдурити. Не треба, лікарю, слово честі, не треба. Хто та жінка?

Воздвиженський нахилився над столом, ледь не вліз піджаком у солянку, до якої ще й не торкнувся.

— Її звати баронеса Грінвуд. Але я вам цього не казав. — Лікар кривився і так боявся, наче замість мене на стільці сиділа отруйна змія.

— Їжте солянку, дуже смачна, — сказав я. Лікар зробив іще кілька ковтків. Розчервонівся. Почав їсти. Невдовзі вже трохи заспокоївся. — Правда ж, смачна?

— Так, дуже, — кивнув Воздвиженський. — Перепрошую за нерви. Просто дуже погані чутки.

— Про баронесу?

— Про її контору.

— Контору? — здивувався я. — Що за контора?

Воздвиженський

1 ... 6 7 8 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"