Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

— Клуб «Чорна троянда», чули про такий? — спитав він.

— Ні. Що це?

— Закритий заклад для найкращих людей імперії. Там обслуговують лише членів клубу. А щоб отримати членство, замало бути просто багатим, потрібно отримати ще три рекомендації від дійсних членів. Навіть вам, найкращому сищику імперії, це не під силу. Що там вже казати про мене, якогось лікаря!

— Це бордель? — спитав я.

— Клуб. Про нього ходить багато чуток, але, думаю, більшість із них маячня, бо мало хто був у «Чорній троянді», а ті хто був, уміють тримати язик за зубами. Бо «Чорна троянда»... — Лікар несподівано замовк. А, це офіціант приніс нам відбивні, виставив на стіл, спитав, чи не бажаємо ми чогось випити. — Ні, не треба, — запевнив лікар. Коли офіціант пішов, подав мені під столом флягу. Там уже залишилося зовсім трохи. Я лише помочив губи, бо бачив, що на Воздвиженського алкоголь діяв заспокійливо. — Можна назвати «Чорну троянду» і борделем, але їхня спеціалізація інша.

— Яка ж? — не розумів я.

— Вони виконують мрії. Кажуть, що на візитівках клубу так і написано: «Ваші мрії — наша робота».

— Виконують мрії? Це як? — не міг второпати я.

— Будь-які мрії, пов’язані з сексом, — хрипко сказав лікар.

— З чим?

— З сексом, ну зі зляганням.

— А. І що тут можуть бути за мрії? — не міг уторопати я. — Є баба — спиш, немає — купив.

— Іване Карповичу, ви дуже примітивно мислите. Успішні люди, які мають гроші чи владу, вже не можуть вдовольнитися простим зляганням, як якісь мужики. Їм потрібне щось вишукане, а то й небувале. І тут «Чорна троянда» неперевершена. Будь-які, навіть найсхибленіші мрії клуб може виконати. Звісно, що таке задоволення коштує дуже дорого, але для членів клубу питання грошей не дуже важливе. Вони всі багаті і впливові.

Лікар нервово посміхнувся і допив спиртне з фляги. Я мовчки желіпав відбивну. Потім спитав, де розташована «Чорна троянда».

— О, бачу, ви таки зацікавилися, — посміхнувся лікар.

— Трохи, — кивнув я. — Гроші в мене є, слава теж, а за кілька днів мені йти на війну. То чому б оце не спробувати чогось смачненького? Може, таки приймуть до клубу? То де та «Чорна троянда»?

— Ніде. В неї немає якоїсь будівлі, принаймні такої, щоб про неї було відомо. Думаю, що члени клубу знають. Але тільки вони. Всім іншим залишається здогадуватися, — пояснив лікар. — Ну і взагалі, без рекомендацій членів клубу вас не приймуть.

— А якщо я запропоную подвійну ціну? — спитав я.

— Ну, спробуйте. Але мені здається, що самі лише гроші не відчинять дверей до «Чорної троянди», — попередив лікар.

— А ота баронеса — ви знаєте, де її можна знайти? — спитав я.

— Не треба її шукати, Іване Карповичу. Повірте, це дуже небезпечна людина. Краще триматися від неї якомога далі! — порадив Воздвиженський.

— Лікарю, повірте, я зустрічався з такою кількістю небезпечних людей, що навряд чи баронеса чимось може мене здивувати, — посміхнувся я.

— За «Чорною трояндою» стоять гроші і влада. Вони допомагають зберігати таємницю. Я чув про одного літератора, який зацікавився клубом, почав збирати відомості, розпитувати людей і за кілька днів уже випав із вікна п’ятого поверху, та ще й сторчголов. Іване Карповичу, повірте, це не жарти!

— Я вірю, вірю. Але як ви повідомляєте баронесі про трупи з трояндами?

— Вона залишила свій телефон. Там відповідає секретар. Я називаю свій номер і сповіщаю про тіло з трояндою на потилиці.

— Номер? Який номер?

— Особистий, який мені дала баронеса. Це щоб не називати імен. «Чорна троянда» стежить за конспірацією.

— Це хоч не бунтівники якісь? — схвилювався я.

— Ні, не бунтівники. — посміхнувся лікар. — Найбагатші та найвпливовіші люди столиці.

— Що відбувається після того, як ви сповістили про тіло?

— Приїздить співробітник «Чорної троянди», дивиться, потім платить.

— А яка була причина загибелі людей із трояндами?

— Одну жінку забили на смерть, інша втопилася, хлопчика задушили.

— Тобто їх убили? — уточнив я.

— Так.

— Вбивства розслідували?

— Поліція не дуже цікавиться смертю якогось непотребу, в якого і документів немає. Щодня в Петербурзі знаходять десятки тіл, їх просто ховають у спільних могилах.

— Ви можете дати мені телефон баронеси?

— Для чого? — перелякано спитав Воздвиженський.

— Я хочу зустрітися з нею. Про вас не згадуватиму, не хвилюйтеся, — пообіцяв я.

— Номер не дам. А що як вони здогадаються про мене? Але я знаю, що контора баронеси неподалік від Невського проспекту. Принаймні я бачив там її двічі.

Лікар пояснив, як мені шукати баронесу, я розплатився за обід, отримав запрошення на вечерю, нічого не обіцяв. Пішов. У мене були сумніви. Я ж міг просто забути про цю справу, піти до Великого князя і не рипатися. Міг, але розумів, що моя цікавість не дасть мені спокою. «Чорна троянда». Я згадував фотографії, які ховав покійний Бревус, відчував збудження від таємниці і небезпеки. Ось чому я став сищиком. Як мисливський собака, я почувався щасливим, коли брав слід. «Чорна троянда» — я не відступлюся.

Швидко знайшов контору баронеси Грінвуд, трохи поназирав за нею. Контора у чотириповерховому будинку займала цілий під’їзд. На вулиці біля дверей стояли два охоронці, можливо, хтось був ще і всередині. Я не поспішав, спостерігав, протягом кількох годин до контори заходило багато відвідувачів. Всі вони приїздили на авто. Виглядали успішними людьми. Здається, справи «Чорної троянди» ішли дуже добре. Цікаво, що про саму «Чорну троянду» не згадувалося жодним чином. Згідно з табличкою на дверях, у приміщенні було товариство «Сомніум». Я підійшов до дверей. Охоронці презирливо дивилися на мене. Мабуть, не звикли до відвідувачів-пішоходів.

— Я — Іван Карпович Підіпригора. Перекажіть баронесі, — сказав я охоронцям. Вони дивилися з таким самим презирством. Мабуть, пригод моїх не читали. — Погано чуєте? — перепитав я, бо охоронці не відповідали.

— Вали звідси, — сказав один з охоронців.

— Так ти відповідаєш найкращому сищику імперії? — здивувався я.

Охоронці придивилися до мене.

— Це ви отой, що подвиги робить? — спитав нарешті один.

— Я, сповістіть баронесу. — Я не просив, а наказував.

— Я спитаю секретаря.

Один із охоронців пішов,