Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 164
Перейти на сторінку:
а інший зацікавлено мене роздивлявся.

— Я ото про людожерів читав, — сказав охоронець. — Ач як ви їх!

— Я такий, — кивнув я.

— І той, про Кавказ читав. А руку покажете? — попросив охоронець.

Я показав йому долоню, на якій залишилися сліди від опіку, який я отримав під час кавказького полону.

— Точно ви! — сказав охоронець. У його голосі були і захоплення, і переляк.

Повернувся його товариш із худим чоловіком у пенсне.

— Я секретар баронеси. Слухаю вас.

— Я хотів би, щоб мене вислухала баронеса.

— Вона дуже зайнята людина, на прийом треба записуватися заздалегідь, бо...

— Це відповідь «ні»? — перервав я його і недобре посміхнувся. — Що ж, воля ваша, — і пішов.

— Зачекайте! — Секретар побіг за мною. — Ви можете записатися на прийом, і баронеса...

— Я не хочу чекати.

— Але про що ви хочете поговорити?

— Я скажу це особисто баронесі.

Я бачив, що секретар вагався. Відправити мене не наважувався.

— Що ж, добре. Баронеса вас прийме, йдіть за мною, — запросив мене секретар.

Ми зайшли до контори, піднялися на другий поверх. Спочатку приймальня, а потім і великий кабінет баронеси Грінвуд, на диво стрункої жінки років п’ятдесяти, зі строгим поглядом. Вона сиділа за великим столом. Кабінет заставлений книжковими шафами під стелю.

— Іван Карпович Підіпригора, — сказав секретар.

— Доброго дня, баронесо, — привітався я.

— Доброго, прошу, сідайте, — сказала вона. Секретар вийшов.

Я усміхнувся господині кабінету. Вона анітрохи не злякалася моїй появі.

— Вибачте, що вас потурбував. Просто розслідую одну справу в Петербурзі, і мені знадобилася ваша допомога, — сказав я прямо.

— Моя допомога? — здивувалася баронеса.

— Так, мені потрібно поговорити з вашою співробітницею, яка вчора увечері обслуговувала інженера Бревуса.

— Я не знаю, хто це. — Вона брехала цілком спокійно.

— Баронесо, ну невже ви думаєте, я б прийшов до вас, якби не був упевнений, що ви знаєте, хто це? — я посміхнувся.

— Я не розумію, про що ви! — Вона трохи підвищила голос.

— Баронесо, мене не цікавить ваш клуб. Мені треба поговорити з тією дівчиною. Далі я буду розслідувати свою справу, а ваш клуб буде робити свою. Я не згадуватиму про нього. Звісно, якщо ви підете назустріч. Якщо ж ні, то не виключено, що у подальших моїх оповідках вигулькне оповита таємницею «Чорна троянда».

— Дарма ви мені погрожуєте!

— Борони Боже, баронесо! Жодних погроз, я просто переконую вас допомогти мені.

Баронеса важко подивилася на мене.

— Ти хоч розумієш, у яку халепу вліз? — несподівано спитала вона.

— Тобто ви не хочете піти мені назустріч? — здивувався я. — Що ж, воля ваша. Але мушу сказати, що я вважаю такі ваші дії помилкою. Мною кілька разів нехтували і завжди жалкували потім про це.

Я підвівся. Не поспішав, давав їй час.

— Про що ви хочете її розпитати?

— Про події вчорашнього вечора.

— Ви не будете розпитувати про клуб?

— Мене це не цікавить.

— Дівчини зараз немає в Петербурзі. Її привезуть за тиждень...

— Завтра. Вранці, — перервав я баронесу.

— Але...

— Не треба, — покрутив я головою.

— Добре. Де вас можна буде знайти?

— Краще я вас знайду. Я прийду до вас сам. О десятій?

— Так, давайте о десятій, — кивнула баронеса.

— Дякую. Радий, що ми знайшли спільну мову.

Я вклонився і вийшов у коридор. Секретар баронеси стояв там і перелякано дивився на мене. Я помахав йому і пішов до сходів. Охоронці на першому поверсі поштиво вклонялися мені, наче великому пану.

Я пройшов кілька кварталів, покрутився у дворах, щоб за мною не було хвоста, після цього повернувся до будинку баронеси. Засів у дворі навпроти, звідки зручно було спостерігати. Невдовзі до баронеси прибув гість. Чорне довге авто, з якого вийшов чоловік у генеральському мундирі. Я знав, що подібні заклади завжди мають покровителів, але щоб одразу цілий генерал! Тільки головою покрутив.

Генерал пробув у баронеси з півгодини і поїхав. Невдовзі поїхала й вона сама. Я ще потупцював трохи і пішов. За кілька кварталів зупинив візника і попросив відвезти до готелю десь поблизу. Візник привіз мене у невеличкий недорогий готель, де я винайняв маленький номер на другому поверсі. Попросився зателефонувати від портьє, подзвонив Великому князю на номер, який мені дав Туляков. Сам штабс-капітан узяв слухавку.

— Це Іван Карпович, як справи? — спитав у нього.

— Не дуже добре, — зітхнув штабс-капітан. — Уже виникають запитання стосовно документів. Ми дали об’яву і чекатимемо, що завтра повернуть теку. Але якщо ні... Навіть не знаю, що це буде. А ви де?

— Та зупинився у готелі.

— Дарма, Великий князь підготував для вас окрему кімнату в своєму будинку.

— Не хочу його турбувати. Як він? — спитав я.

— Набралися на похоронах. Їх можна зрозуміти: мало того, що найкращий товариш загинув, так і ще може вибухнути скандал. Іване Карповичу, а що робити, якщо теку не принесуть? Це ж буде страшний удар по великому князю. Іване Карповичу?

— Так, я слухаю.

— Допоможіть нам. Знайдіть ту теку, інакше контррозвідка знищить Великого князя. А потім неодмінно візьметься за вас.

— Я спробую зробити, що можу.

— Де вас можна знайти? — спитав штабс-капітан.

— А для чого вам?

— На випадок, якщо Великому князю буде необхідно з вами зв’язатися.

— Я у готелі «Очаков». Тільки прошу зберігати це в таємниці.

— Про це можете не турбуватися, — запевнив Туляков. — Якщо тека не знайдеться, я дуже переживатиму за Великого князя.

— Ну, його ж вини у її зникненні немає, — заспокоїв я.

— Так, вина на Бревусі, але через покійного інженера битимуть і по Великому князю, боляче бити!

— Сподіватимемося на краще, — запропонував я і закінчив розмову.

Пішов спати до номера. Як завжди перетягнув ліжко в інше місце, підпер двері стільцем, перевірив, чи зачинене вікно. Склав одяг і ліг спати. Довго думав про Бревуса, але таки змусив себе заснути. Прокинувся, бо у двері постукали.

— Що таке? — спитав я.

— До телефону вас, кажуть, що терміново, — невдоволено сказав портьє, голос якого я запам’ятав.

— Зараз іду.

Я швиденько одягнувся і з револьвером визирнув у коридор. Був

1 ... 8 9 10 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"