Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"

Сашка солодко сопіла, уткнувшись чолом у моє плече, а я лежав на спині, дивився у стелю і подумки повертався в події минулого дня.

Після того, як погас індикатор на детонуючому пристрої, всередині ящика щось м'яко клацнуло, додавши мені пару сивих волосин. Я навіть очі заплющив в очікуванні сліпучого спалаху. Але час цокав, а я був як і раніше живий.

— Чорт… От ідіот… Це ж запірний механізм спрацював, — дійшло до мене трохи згодом.

Я приналіг на кришку, намагаючись підняти, і та м'яко відкинулася.

«Вітаємо! Ви виконали передостаннє завдання у ланцюжку квестів «Проект «Відродження»: «Запасіться достатньою кількістю анігіляційних мін, необхідною для виконання заключного завдання». Прогрес 6/6. Нагорода — активоване завершальне завдання: «Знищити максимально можливу кількість інкубаторів Хантерів. Мінімум — 3. Прогрес завдання 0/10. Час для виконання — 48 годин. Нагорода — варіативно. Штраф за провал завдання — варіативно»

Ну, що ж, загалом, нічого такого, що стало б для мене несподіванкою. Крім варіативності нагороди та штрафу. А з іншого боку, Спостерігачі теж не всезнаючі. Звідки їм знати, як усе складеться? Так що нагородою може бути все, що завгодно, починаючи від призначення мене Губернатором Землі зі спорудженням пам'ятника висотою в пару кілометрів, до звичайного «дякую», оспіваного нащадками на честь невідомого героя. Адже я дію інкогніто. Ну, а штраф за провал цілком у владі Хантерів. Від милосердної кулі в голову чи прогулянки без скафандра у відкритий Космос, до показової, болісної страти. Такої, щоб люди століттями здригалися при спогаді і назавжди зареклися бунтувати проти нових господарів планети. 

Усередині скриньки, у шести відділеннях лежало щось, віддалено схоже на розрізаний вздовж ананас, з виїмкою у верхній частині. Я так розумію під детонатор. Подібність мін з ананасом підкреслювалося ще й тим, що опукла частина мін була рифленою, а зріз покритий якимось пористим, схожим на каучук матеріалом, закритим прозорим пластиком.

Обережно вийняв одну з них і перед очима поповзли рядки інструкції.

«Анігіляційна міна. Тип МА/м-12. Для активації необхідний детонатор типу ДВ-24 або ДВ-32 із затримкою вибуху відповідно 24 або 32 секунди. Розташуйте міну на твердій оболонці об'єкта, призначеного для знищення, притиснувши її пористою поверхнею. Попередньо знявши з липкої поверхні захисну плівку. Підрив здійснюється за допомогою передавача бездротового сигналу дистанційної активації детонаторів типу ПБС-6 або ПБС-8. Мінімальна безпечна дистанція від впливу вибуху 500 метрів у разі використання укриття типу «А». 800 метрів — при використанні укриттів типу «Б» та «В». І не менше ніж 1,5 кілометра на відкритому просторі з використанням природних укриттів або рельєфу місцевості. Попередження! Необережне поводження з боєприпасами та порушення правил техніки безпеки може призвести до смерті».

Останнє особливо важливо, а то я вже збирався покопати міни і постукати молотком, щоб подивитися, що в них за начинка всередині. Втім, це ще нічого. Вчитель якось показував нам старі інструкції щодо різних виробів. Так вони читалися як анекдот. Одна з них, до електричної пили, запам'яталася особливо яскраво. «Забороняється намагатися зупинити ріжучий ланцюг пальцями чи геніталіями!» І та, в якій не рекомендувалося сушити котів чи собак у мікрохвильовій печі… Тож моя ще цілком адекватна.

Одне незрозуміло. Якщо від мене чекають знищення десяти інкубаторів, то чому мін лише шість? Натяк на те, що крім мін є ще спосіб? Або просто інформація, що їх десять, а квест мені зарахується навіть якщо я обмежусь лише трьома зорельотами? У тому сенсі, що для Хантерів і такої втрати личинок вистачить, щоб ухвалити рішення про евакуацію із Землі?

Гаразд… Поживемо, побачимо.

Одне радує — безпечна відстань відповідає граничній дистанції підриву на відкритій місцевості. Оскільки навряд чи я знайду на орбіті хоч якесь укриття, навіть найпростіше. Не кажучи вже про клас «А».

Акуратно перемістив міни в інвентар, про всяк випадок подалі від детонаторів та підривача. Ще раз озирнувся, але більше у приміщенні нічого цікавого не було, тож активував телепорт.

Будинок зустрів мене чудовими ароматами смаженого м'яса і криком Сашки з кухні:

— Ти вже повернувся? Вчасно... У мене майже все готове!

— Ммм ... Як смачно пахне.

— Тільки не здумай припертись у брудному одязі на кухню! Спершу переодягнися і хоча б руки вимий. А краще — душ прийми.

Взагалі-то чоловіче розуміння визначення «чистоти» та жіночого відрізняється майже кардинально. Ні, я згоден, після зливи завалитися в кімнату в черевиках з налиплим брудом, а тим більше, завалитися, не роззуваючись у ліжко — це неправильно. Але якщо на вулиці сонячна погода, а я спеціально не валявся в пилюці, то звідки взятися бруду? А що потом несе... Так не пріють лише мертві. І як не відмивайся, вже за годину запахи повернуться. Тоді в чому сенс зайвий раз скребти мочалкою шкіру? У неї теж запас міцності є. Навіщо його випробовувати?

Але хто ж у здоровому глузді сперечатиметься з володаркою сковорідок і каструль, коли та зайнята приготуванням? Безумству хоробрих співаємо ми пісню… Так, чого доброго, і без добавки можна залишитися. Не кажучи вже про десерт.

Загалом, я одним клацанням відправив увесь одяг в інвентар і покірно потопав у душ. А коли прийшов на кухню, Сашка вже закінчувала сервірування.