Читати книгу - "Американська Історія Кохання, Emily Young"

Алекса

До офісу прибуваю сьогодні раніше, одягнена по дрес коду, спідниця, сорочка та десятисантиметрові шпильки, підсвідомо розуміючи, що до вечора мої ноги не те що оніміють, а просто відмовляться виконувати свою першочергову функцію, проте падати лицем у багнюку не збираюсь, хочеш дрес коду, містер Леджер? То я тобі його організую. 

Отримую свій пропуск на рецепції, знайомлюсь з новими колегами, дехто ставиться скептично, особливо двійко дівчат, дехто навпаки тішиться новому обличчю та бажає удачі, серед них і Джейсон, - о, сьогодні я без кави, не потрібно лякатись, - міс Шевченко, - посміхається юнак, - виглядаєте пречудово. 

- Дякую, можна просто Алекса, - вважаю, що скористатися ім’ям, яке придумала матір буде раціональніше. 

- Ще раз перепрошую за вчорашній інцидент, мені справді прикро, сподіваюсь це не завдало ніякої шкоди. - Еге ж, крім того що я пів ночі до свого живота не могла доторкнутись, то зовсім ніякої. 

- Все ОК, з ким не буває, - усміхаюсь. 

- Шевченко, до мене, - чую позаду і подумки посилаю Леджера. 

- Звичайно, містере Леджер. - Ядовито усміхаюсь, - чимчикуючи за демоном у костюмі від Армані. 

- Ще одне правило, - говорить, зачинивши двері, - стосунки на робочому місці - ТАБУ, багатія шукай на рідних землях, - і я ледве стримуюсь, аби не закотити очі, - працюватимеш у своєму кабінеті, моя секретар тебе проведе, на пошті тебе вже чекають папери, які потрібно опрацювати до обіду, вечором також матимемо зустріч, тому будь готова, - вимовляє зі строгістю, і я ловлю себе на думці, що йому справді пасує бути на місці керівника. - Очима не кліпай, ти вільна, - і знову розумію, що його гівняний характер тут як тут. 

Залишок робочого дня проходить відносно спокійно, якщо не враховувати Леджера, який телефонує щогодини з новими дорученнями, одне з яких забронювати столик у тому ж ресторані, що ми зустрілися вперше, голос йому мій подобається, чи що? Міг би й написати. 

- Шевченко, зайди, - закочую очі, бо з тим своїм Шевченко, він нагадує мені університетських викладачів. - Готова їхати? - вимовляє той, відчинивши двері. 

- Завжди готова, містере Леджер, - видаю одну з найсолодших посмішок. 

- Вдалось забронювати місце? - скептично питає Вільям. 

- Авжеж, хто ж відмовить такій милій дівчині? - дивуюсь. 

- Милій? - хоче розпочати саркастичну тираду демон, але здається, не розпочне її зовсім не він. 

- Віллі! - відчиняє двері блондинка, одягнена в ультра коротку сукню, - ти увесь день не береш слухавки, зайчик, я скучила, нахиляється вона, цілуючи Вільяма. 

- Кейтлін, не зараз, - дратується Леджер. 

- Котику, ну невже ти все ще на мене злишся, це я повинна злитися, що ти про мене забув. - І мені стає так смішно, це той Леджер, що позиціонує себе головою компанії, котик і зайчик? Смішок виривається із середини і ось я у центрі уваги двох левів. - А це хто? - вигинає ідеальної форми брову блондинка. 

- Зачекай назовні, - звертається до мене Леджер, не зводячи грізного погляду, але він мало що діє, бо тепер у мене асоціація Леджер-котик, Леджер-зайчик, тому поки я не почала сміятись вголос вискакую з кабінету.