Читати книгу - "Гра почалась ІІ, Євгеній Шульженко"

Повернувшись до дитячого будинку, підняли продукти на другий поверх, занесли до кухні. Валя швидко розібрала пакети, щось поклала в холодильник, щось на полиці. Решту виклала на стіл.

Друга спільна справа – обід. Діти звикли готувати їжу або окремо самі для себе, або гурбою, всіма мешканцями кімнати. Але цього ніхто не любив робити. Дуже часто, до дитячого будинку заглядали меценати та спонсори. Зазвичай це були благодійні організації чи релігійні секти. Діти не дуже любили слухати, що вони розповідають, та їжу приймали з широкими посмішками та вдячністю.

Знову визвалась Валя, їй подобалось все, що пов’язано з їжею. Лера, зайшовши до гуртожитку, кудись зникла, певно пішла до себе в кімнату. Оля, Світлана та Люда приєднались до Валі, піднявшись на другий поверх. Один з Саш теж хотів допомогти, та дівчата вже почали поратись, тому він просто відійшов до вікна та чекав, коли його покличуть на допомогу.

Оля, дівчина десяти років, вдягнула фартух та почала чистити картоплю. Невисока, худа дівчинка, темне волосся, зелені очі. Комендант одного разу розповіла Євгену про цю дівчину. Страшна історія, де батько виштовхнув матір з вікна. Поліція заарештувала злочинця, а п’ятирічну Олю відправили до будинку «Сонце». Довге волосся спочатку заважало, та вона швиденько заплела косу, вдягнула резинку, яку тримала в кишені. Світлана була молодше, їй було дев’ять років. Як дівчина опинилась в цьому гуртожитку, не відомо, та просто так сюди діти не потрапляли. Схопила ніж та почала швидко чистити цибулю. Сиділа, чистила та плакала від соку цибулі, що бризкав в різні сторони. Волосся світле, до плечей, сумні великі очі. Люда, наймолодша, шестирічна дівчина теж хотіла допомогти, але не розуміла, що саме має робити. Вона й готувати ще не вміла толком.

Валя не розгубилась, підійшла та всміхнулась дівчині. Підвела до столу та взяла дошку для нарізання. Дівчина попросила Євгена та Степана піднести пакети з хлібом, та показала Люді як треба нарізати. Степан отримав команду збігати вниз, та знайти у Ванди ключі до даху. А Євген пішов в кімнати збирати покривала. Хліб треба нарізати, скласти в пакети. Оскільки на даху сонця багато, розстелити покривала та викласти хліб там. Один чи два дні, та сухарі будуть готові. Головне, щоб дощ не пішов.

Валя закінчила з Людою та приєдналась до Олі з Світланою. Сьогодні діти будуть їсти варену картоплю та смажене м’ясо з овочами. Що вміли, те й приготували.  

 

В цей день були й інші справи, та ввечері діти зібрались в холі, на диванах. Це було саме зручне місце, де можна відпочити, поговорити, навіть подрімати. Саме цим ділом займався Рома та Лера, хоча в різних кутках холу.

Народ, - гукнув Степан, - треба подумати як нам бути далі. Що скажете? А що тут сказати, - підняв плечі Рома, що прокинувся від голосу Степана та позіхнув, - дорослі сплять, а у нас наступила казка. Продукти приносимо, їжу готуємо та й відпочиваємо. А ти дуже втомлюєшся? - всміхнувся Євген та відійшов від Роми, щоб не зустріти несподіваного кулака по голові, - мені здається пройде тиждень, та й набридне таке життя. Треба щось придумати.

Діти загомоніли, викрикували ідеї та сміялись. Все зводилось до ідеї Роми, де треба просто жити та бити байдики. Хоча були такі, що пропонували покинути дитячий будинок «Сонце» та поселитись в самому дорогому готелі Столиці. Сервіс, комфорт, має бути дуже зручно.

А коли продукти закінчяться? – голосно крикнула Валя, щоб її почули, -  Що тоді будемо робити? Знайдемо інший магазин, - відмахнувся Микола, високий одинадцятирічний хлопець з рудим кучерявим волоссям, - нічого такого не бачу.

Єдине до чого в цей день домовились – це по черзі ходити до магазину та готувати. Ніхто не має байдикувати. «Це буде важко» - подумав Степан, дивлячись на незадоволеного Рому та інших хлопців та дівчат. Але все інше – без обмежень, роби, що заманеться. Ось тут всі діти почали плескати в долоні, погоджуючись одноголосно. Немає контролю, сварок з комендантом, бурчання Ванди. Повна свобода. Чого ще побажати дитині, що жила в дитячому будинку? Дитині, яка по будь-якій причині опинилась саме в цьому місці. Дійсно, багато хто з дітей сприйняли такий поворот як новий світ, солодку казку, неймовірно реалістичний та цікавий сон.

Та вечір не закінчився тим, що всі позіхаючи розійшлись. Точніше, саме так почало відбуватись, та в один момент у вхідні двері почав хтось тарабанити. Хлопці попідскакували та почали переглядатись. Рома та Степан, можливо самі хоробрі, вийшли вперед, та підійшли до входу.

Хто там? – спитав Рома грізним голосом, - що треба?

Спочатку нічого не відбувалось, та потім почувся плач дівчини, яка щось казала. Але нічого не було чути. Степан підняв руку до всіх дітей, що були в холі, щоб ті замовкли. Та нічого не змінилось, гостя не було чути. Рома подивився на Степана, той махнув головою, та хлопець потягнув засов, провернув ключ. Двері відчинились.

На дворі було темно, трохи прохолодно. Лише вуличний ліхтар освітлював все навколо. Перед хлопцями стояла дівчина семи-восьми років та однією рукою трималась за іншу. Вона дивилась на підлогу та хникала. Та раптом, вона заспокоїлась та підняла голову. Тоненький носик, хитрі очі, посмішка до самих вух.

Привіт, - солодким голосом мовила дівчина, та Рома лише насупився, - можна до вас? Ми гостей не чекали, - грубо відповів Рома, - йди собі далі. Ні, так не піде, - дівчина захлопала оченятами, - нам треба поговорити. Нам? – спитав Степан, здивовано, - що тобі треба? Та ми тут розуміємо, що всі дорослі сплять, - пояснила дівчина швидко, - хочемо влаштувати деякі порядки. Ми? – Рома визирнув на вулицю та подивився по сторонам, нікого не побачив, - Які ще порядки? Мої хлопці бачили вас біля нашого магазину, - пояснила дівчина, піднявши палець вгору, - так от, більше туди вам не можна, - вона простягнула долоньку до хлопців, - а тепер віддайте нам ключик від підсобки. Ми сьогодні приходимо, а там все зникло. Якось не гарно. Треба ділитись, вас цьому не вчили в дитячому будинку? Може тобі ще їсти готувати? – спитав Рома та засміявся від такого нахабства, - якраз сьогодні тренувались готувати. Та я бачу, - погодилась легко дівчина, - ви ж, покинуті, батьки від вас відмовились, - після цих слів обличчя Роми витягнулось, очі налились кров’ю, - я розумію, що ви трохи не нормальні, тому не будемо вас чіпати. Давайте спокійно, по доброму.