Читати книгу - "Реліквія, Tadelia Ross"

    Зранку в офісі панував безлад. Керівниця викликала Емі до себе. Дівчина зайшла в кабінет.

— Емілі, мені треба, щоб ви з Едвіном поїхали у відрядження.

— Куди і навіщо?

— Ви поїдете в Світлодотську громаду, місто Світлодотськ. У наших колег виникли проблеми. Допоможете їм. Віддалено з вами працюватиме Марк. Деталі вам повідомлять з приїздом. Поїдете сьогодні. Тож можеш йти додому та збирати речі. Бо ви там не один день будете. Доріан вже орендував для вас квартиру, інформацію з приводу цього надіслав вам на пошту. 

— Добре, чому я і Едвін? - нерозуміння таки читалося на обличчі зеленоокої.

— Едвін безсмертний, сильний, зможе тебе захистити.

— Стоп. Він вам не сказав?

— Що? Що ти його намагалася позбавити безсмертя? Я тебе заспокою, нічого не вийшло, бо в тебе немає потрібних знань та сил, щоб полишити його безсмертя. 

— Тоді що трапилося, коли я розбила ту пляшечку і чому він все ж стікав кров'ю? - шок застиг на обличчі дівчини.

— Тимчасовий ефект послаблення його безсмертя. Те, що ти використала було дуже небезпечним. Він і досі безсмертний. І... наступного разу все ж не чіпай ті пляшечки, що стоять там. Бо все може скінчитися набагато гірше.

— Вибачте, я не хотіла їх чіпати та з'явився Едвін і все набирало обертів, тож... Ще раз вибачте. - вона шкодувала про це.

— Я не стала тебе карати лише тому, що Едвін прохав про це. 

— Що? Хоча це не дивно. - вона здивовано поглянула на пані.

— Візьми цей кулон. Він тобі згодиться. - жінка простягнула руку до Емі та вручила срібний кулон.

— В ньому теж якась сила? 

— Скоро дізнаєшся. А тепер йди. В мене купа справ.

     Дівчина мовчки вийшла з кабінету. Вже вдома вона тримала кулон в руках, а тоді одягнула на шию і попрямувала до машини Едвіна. Сьогодні він взяв позашляховик. Дорога була далекою, їхати було 4 години. Емі заснула в дорозі. Вікно біля неї було трохи привідкрите, тож її волосся розвивалася від легкого вітерця. Едвін час від часу дивився на дівчину завороженим поглядом. 

      Коли вони зупинилися біля будинку, де мали заселятися Емі все ще спала. Чоловік уважно роздивлявся риси її обличчя і мило посміхався. Бажання торкнутися її було надто сильним, щоб проігнорувати його. Він заправив пасмо її волосся за вухо та провів тильною стороною руки по щоці. Від цього дівчина прокинулася, а чоловік швидко забрав свою руку.

— Приїхали, сонько! - дівчина сонно потерла свої очі та потягнулася. Чоловік же спостерігав за нею кілька секунд, а тоді вийшов та витягнув дорожні валізи з машини. Емі вийшовши з машини попрямувала за чоловіком. 

      Вже в квартирі вони розпаковували валізи у своїх кімнатах. Емі прийняла душ та виходячи з ванної кімнати врізалася в Едвіна. Її очі розширилися, бо перед нею стояв чоловік без футболки з голим торсом. Серце в її грудях затьохкало швидко і голосно, вона підняла очі на нього. 

— Ем... Вибач! - вона почала відходити в сторону, як її швидко міцно схопили сильні чоловічі руки та притягнули до себе. Його рука ніжно лягла на її талію, а інша притримувала її спину, щоб дівчина не впала. 

— Ти не повинна вибачатися. Чула?! - вони дивилися один одному в очі. Тиша заполонила простір довкола них. Він помітно нервував через їх близькість. - Це я маю вибачитися перед тобою за те, що... вважав тебе вбивцею, крадійкою і що вбив тоді тебе, навіть не вислухавши.

          Емі ніби струмом вдарило після його слів. Кулон на її шиї засвітився, хоча вони того й не помітили. Дівчина знепритомніла і чоловік вправно підхопив її на руки та відніс на її ліжко. 

Сто років тому

Есті увійшла в кімнату батьків свого нареченого. Вони були мертві. Хоч вона і сподівалася на те, що їх можна врятувати, все було марно. Її руки в крові, вона в паніці біжить до дверей покликати когось, але в кімнату заходить її наречений і звинувачує її у вбивстві. Позаду нього стояла молода жінка і дивно усміхалася. Едвін схопив ножа та не роздумуючи встромив у серце коханої.

*Вона все ж домоглася свого, обманом заволоділа його довірою і позбулася мене, але я повернуся по тебе Неллі. Тільки тоді тобі вже не буде так весело.* - думки Есті розривали її серце від болю. Фізичний біль не мав значення, коли серце розривалося від душевного. 

— Запам'ятай, Едві я повернуся і тоді... ти заплатиш високу ціну за те, що повірив не мені. Я доведу тобі, що я не винна і змушу всіх відповісти за... - кров хлинула з її рота. - все. Проклинаю тебе. Будь ти безсмертним. - дівчина з останніх сил висмикнула шпильку-паличку для волосся з голови і взявши трохи своєї крові вдарила Едвіна у самісіньке серце. 

Жінка позаду них стояла та з шокованим виразом обличчя почала бігти до чоловіка. Вона була в нього закохана та зробила усе, щоб він зненавидів Есті, але вона не знала хто вони насправді, не знала, що все так закінчиться. 

Есті впала замертво на підлогу. Неллі стояла біля чоловіка ошарашена від побаченого. Її очі округлилися, коли вона побачила, що шпильки в його серці немає, але Едвін тримався за серце.