Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

свідомості та політичної культури, а також глобальних світових політичних проблем та закономірностей розвитку. Наука про політику як наука здійснює фундаментальні і прикладні дослідження, озброює маси знаннями про політичну сферу суспільства, про закономірності її розвитку, про сучасні політичні інститути, їх структуру і функціонування, про права, свободи та обов’язки громадян демократичного суспільства, про зміст і шляхи формування політичної культури, про рушійні сили сучасного світового розвитку. Вивчення науки про політику допомагає стати компетентним політично, оволодіти діалектико-матеріалістичним методом аналізу політичних процесів, — все це допомагає реалізувати світоглядну функцію науки про політику.

Можливість виробити методи, способи, уміння та навики застосування принципів сучасного політичного мислення при аналізі соціально-політичних проблем, зайняти активну громадянську позицію, здатність ефективно впливати на політичні процеси, брати участь в здійсненні народовладдя — і тим самим виконує наука про політику методологічну функцію. Важливо відзначити й ідеологічну функцію політичної соціології, яку в певній мірі запозичує і наука про політику. Ідеологічна функція науки про політику полягає не тільки в тому, щоб своєчасно інформувати громадськість про рівень популярності того або іншого політичного діяча або політичного інституту, але й про формування ідеології взаємної терпимості, пропаганда уявлення про політичну реальність як барвистість і неприйняття однозначних оцінок, а, отже, і непідвладність простим політичним рішенням. Нова політична ідеологія, що виникає на базі політичної соціології, науки про політику, не визнає політики як якоїсь священної реальності, містичного, сакраментального священного дійства, недоступного розумінню рядового громадянина суспільства. Політика десакралізується, її таємниці стають доступними здоровому глузду, участь у політичному процесі перестає бути священною формальністю і стає громадянським обов’язком. Лише за таких умов формується незвичайне явище громадянства на відміну від традиційних відносин підданства. Громадянство передбачає, що джерелом політичних ініціатив може бути будь-який індивід, тоді як в межах відносин підданства жодна ініціатива не має права на існування без санкції керівництва.

Виховна функція науки про політику полягає в тому, що сприяє політичному моральному вихованню, дозволяє всій системі знань формувати політичну свідомість, політичну культуру політично компетентних членів суспільства, способи та форми їх участі у політичному житті, здатні ефективно впливати на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Визначаючи об’єкт, предмет, закономірності, функції науки про політику, її роль у формуванні політичної свідомості та політичної культури населення, багато соціологів та політологів намагаються розкрити взаємозв’язок і взаємоперехід політичних і соціальних відносин, зміст політичних та соціальних процесів. Вітчизняні соціологи і політологи, розглядаючи відмінності між наукою про політику та іншими соціально-політичними науками, і, зокрема, соціологією, відмічають: якщо предмет науки про політику — закономірності, формування і розвиток політичної влади, форми та методи її функціонування та ін., то предмет соціології — суспільство, це наука про суспільство, окремі соціальні інститути (держава, право, мораль та ін.), політичні процеси, суспільні верстви та соціальні спільності. Переплетіння соціології та політології — реалії сучасності тому, що політичні процеси неможливо вивчати без розгляду соціологічних, тобто суспільних, відносин.

Підпадаючи під владу суспільної думки, наука про політику може легко втратити свій об’єкт і тим самим припинити виконувати одну з основних функцій — підтримання в суспільстві демократичної суспільної згоди і злагодженості та відповідного політичного порядку. Специфічний аспект використання політичної інформації — її дидактичне засвоєння за допомогою навчальних посібників, різних навчальних програм та ін., мета яких — сформувати у людей політичні знання і переконання, оціночні політичні критерії та ін. Наука про політику тільки тоді стає авторитетною галуззю знань, коли викорінено помилкові принципи та установки, характерні в минулому для соціально-політичних наук.

По-перше, доцільно уникнути традиційної для вітчизняного суспільствознавства радянізації баченої політичної науки, не абсолютизувати висновки політичної теорії і практики досвіду устрою сучасних політичних систем і політичних інститутів, їх функціонування. Вивчення політичних процесів передбачає урахування всієї їх багатоманітності, характерної для сучасної цивілізації.

По-друге, в процесі вивчення політичних відносин функціонування політичної системи і її інститутів та механізмів дії активно використовувати досягнення світової політичної науки, особливо науки про політику Заходу, де нагромаджено багато цінного у вивченні політичних проблем — політичних інтересів особи, верств, соціальних спільностей, політичної культури населення, діяльності політичних партій та рухів, масових суспільних, громадських об’єднань та організацій, політичного лідерства.

По-третє. Важливо уникнути зайвої юридизації в процесі вивчення політичної науки, переважання чисто державно-правових аспектів у змісті науки про політику, особливу увагу доцільно приділити природі політичних явищ, причинно-наслідковим зв’язкам та ін.

Взаємодія науки про політику з суспільними науками

Сучасна соціально-гуманітарна освіта мала б завершений цикл, забезпечила б формування всеохоплюючої суспільствознавчої культури — історичної, філософської, економічної, політичної, соціологічної, за умов тісного поєднання взаємодії науки про політику з суспільними та гуманітарними науками. Наука про політику тісно взаємодіє і тісно пов’язана з соціально-політичними науками: історією, філософією, економічною теорією, політичною соціологією та ін. Головне призначення курсу науки про політику — формування політичної свідомості та політичної культури народу. Тим-то є багато спільного між наукою про політику та соціально-політичними і суспільними науками, але є і певні відмінності.

Якщо філософія, виходячи з найзагальніших законів соціального розвитку, всебічно оцінюючи природничо-історичний процес поступового руху людства від однієї суспільно-економічної системи до вищої, науково достовірно і неспростовно встановлює неминучість закономірного переходу людства від нижчого до вищого ступеня розвитку, то наука про політику, використовуючи філософські обґрунтування політики як соціального явища, визначає методологію, світогляд, аналіз політичних явищ і процесів.

Якщо економічна теорія — наука про закони виробництва, розподіл, обмін потребами матеріальних благ в суспільстві, розвиток відносин і нагромадження капіталу, звертається до розгляду основних успіхів приватної і суспільної власності, розвитку ринкових відносин, формування ринку товарів і збуту, а також формування торгівлі та нагромадження капіталу, організації суспільного життя в сфері виробничих відносин, розвитку продуктивних сил, докорінних потреб матеріального виробництва, то наука про політику дає наукове обґрунтування принципів формування і здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.

Правові механізми, механізми розвитку і реалізації політичних рішень — предмет вивчення правової науки. Соціальні норми і відносини без системи політичної влади не можуть стати загальнообов’язковими. Тісний зв’язок правової і політичної наук забезпечує процес поєднання соціальних норм і відносин політичної влади. Адже без правового оформлення не може нормально функціонувати політична влада.

Процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, політичних партій і рухів досліджує політична історія. Взаємодія науки про політику і політичної історії визначаються тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створювати теоретичну базу аналізу еволюції політичних процесів, з другого — історія і сучасна політична практика служить не лише визначальним критерієм правильності теоретичних висновків політичної науки, а й основою нових узагальнень та їх висновків.

Найтісніше зв’язана наука про політику з політичною соціологією,