Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн 📚 - Українською

Читати книгу - "Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри" автора Роберт Лоуренс Стайн. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 32
Перейти на сторінку:

 

*******

Вони не зупинялися, аж поки не дійшли до будинку Майкла. Це був розлогий будинок з червоного дерева в стилі ранчо, з тінистою галявиною перед будинком.

- Як твоя щиколотка? - запитав Грег.

- Вона значно краще. Навіть не дуже болить, - відповів Майкл.

- Чувак, ти міг загинути! - заявив Пташка, витираючи піт з чола рукавом футболки.

- Дякую, що нагадав мені, - промовив Майкл нервовим голосом.

- Добре, що у тебе є додатковий захист, - почав подражнитись Пташка.

- Замовкни, - пробурмотів Майкл.

- Ну, ви ж хотіли пригод, - сказала Шері, притулившись спиною до стовбура дерева.

- Цей дядько, Спайді, точно дивний, - сказав Пташка, хитаючи головою.

- Ти бачив, як він на нас витріщався? - запитав Майкл. - Весь одягнений у чорне. Він був схожий на якогось зомбі абощо.

- Він нас бачив, - тихо промовив Грег, раптом відчувши, як його пройняв озноб страху. - Він бачив нас дуже чітко. Нам краще триматися якомога далі від того будинку.

- Чого б це? - запитав Майкл. - Це не його будинок. Він там просто спить. Ми можемо заявити на нього поліцію.

- Але якщо він справді божевільний, хтозна, що він може накоїти, - задумливо відповів Грег.

- Ой, він нічого не зробить, - тихо сказала Шері. - Спайді не хоче неприємностей. Він просто хоче, щоб йому дали спокій.

- Так, - швидко погодився Майкл. - Він не хотів, щоб ми чіпали його речі. Саме тому він так кричав і кинувся на нас.

Майкл нахилився, розтираючи щиколотку.

- Гей, а де моя фотка? - запитав він, випроставшись і повернувшись до Грега.

- Що?

- Не тупи. Фотографія, яку ти зняв. Фотоапаратом.

- А, точно, - Грег раптом усвідомив, що все ще міцно стискає камеру в руці. Він обережно поклав її на траву і поліз рукою до задньої кишені.

- Я поклав її сюди, коли ми почали тікати, - пояснив він.

- Ну що? Вдала фотка? - запитав Майкл.

Вони втрьох обступили Грега, щоб краще роздивитися знімок.

- Зачекай хвилинку! - вигукнув Грег, пильно вдивляючись у маленьку квадратну фотографію.

- Щось не так… Що за хрінь?

 

Сьома глава

Четверо друзів витріщилися на фотографію в руці Грега. Їх роти роззявилися від несподіванки.

Камера зловила Майкла в повітрі, коли він падав через зламані поруччя на підлогу.

- Що за фігня? - прошепотіла Шері.

- Ти ж зробив знімок до того, як я впав! - заявив Майкл, вихоплюючи фотографію з рук Грега, щоб роздивитися її зблизька. – Я точно пам'ятаю це!

- Значить ти неправильно пам'ятаєш, - сказав Пташка, зазираючи, щоб ще раз поглянути на фотографію через плече Майкла.

- Ти падав, чувак. Який чудовий екшн-кадр!

Він підняв камеру.

- Ти вкрав гарну камеру, Грегу!

- Я її не крав, - почав Грег. - Я маю на увазі, я не усвідомлював...

- Та я не падав! - наполягав Майкл, крутячи фотографію в руці, вивчаючи її з усіх боків. - Я позував, пам'ятаєш? У мене була велика, дурна посмішка на обличчі, і я позував.

- Я пам'ятаю цю дурнувату посмішку, - сказав Пташка, повертаючи камеру Грегу. – Але хіба у тебе є якийсь інший вираз обличчя?

- Ха-ха. Дуже смішно, Пташко, - пробурмотів Майкл. Він поклав фотографію в кишеню.

- Чортівня якась, - сказав Грег, глянувши на годинник. - Блін, мені вже час йти!

Він попрощався з іншими й попрямував додому. Післяобіднє сонце опускалося за ряди пальм, відкидаючи на тротуар довгі, химерні тіні.

Грег обіцяв матері, що до вечері прибере в кімнаті. А тепер він запізнювався.

«Що це за машина на під'їзній доріжці?» запитав він себе, біжучи через сусідський газон до свого будинку.

Це був темно-синій універсал "Таурус". Абсолютно новий.

«Тато купив нову машину!» збагнув він. «Ніфіга собі!»

1 ... 6 7 8 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн"