Читати книгу - "Рятувальна МІсІя, ОЛЕСЬ ІВРАК"

— Дякую, Холодушко, я знав, що ти мене не кинеш, — витирав плавничком сльози Пискарик. — Дякую, маленька людино, що пішла проти своїх батьків і принесла нас додому. Ти хоч і маленька людина, але в тебе велике та добре серце. Тобі, напевно, влетить тепер? Повір, я знаю, що таке бути наказаним.

— Та пусте, — махнула рукою Алінка. Зашарілася. Почервоніла. Їй припали до серця хвальба Пискарика.

А Пискарик продовжував:

— Дякую, Лисичко, дякую і тобі, страшне створіння з довгим хвостом і страшними очима.

— Я Вуж, — просичав плазун. — І нічого мене ображати.

— Вибач, — пробурмотів злякано Пискарик і пірнув під воду.

— Що відбувається? — закрутила головою Алінка. — Вони говорять? Я їх чую! Я їх розумію! Як?! Як це сталося? Як таке взагалі можливе? — уже за звичкою дівчинка подивилася на свого папугу.

Але Гоша мовчав. Замість нього заговорив Равлик.

— Це я дав тобі цей дар. Віднині ти тепер будеш розуміти всіх тварин, пташок, риб. Тепер ти Рятівниця. І ти в команді Мандрівниці між Світами, — відповів дівчинці Равлик.

— Блін, я розмовляю з гігантським Равликом! Тепер я зможу розмовляти з Гошею. З нашим котом Ваською. Полканом. Качками, гусьми, це жесть… Розповім Тетянці, не повірить.

— Розповідати нікому нічого не треба, — застеріг дівчинку Равлик. — Нехай це залишиться нашою таємницею. Добре? Та й навряд чи тобі повірять. Засміють. Почнуть обзивати. А воно тобі потрібно? В тебе буде дар, а це головне.

— Добре, — кивнула на знак згоди Алінка.

— От і добре. А тепер тобі пора вже збиратися додому. Батьки почнуть хвилюватися, будуть шукати.

— Так, мені пора, — погодилася дівчинка. — А я вас ще зможу побачити? Вас усіх, — і дівчинка обвела поглядом усіх присутніх.

— Хто знає? — загадково посміхнувся Равлик.

І тут з озера випірнула ще одна жабка і кинулася мов навіжена обнімати Холодушку.

— Як ти могла?! — кричала ображено Теплушка. — Без мене. Піти туди. В їхній СВІТ. Ти могла там загинути сама.

— Та якось не було часу ждати тебе з екзамену, — виправдовувалася Холодушка. — Потрібно було поспішати. Діяти.

Аліна дивилася на кумедних жабок і посміхалася.

На поверхні озера, біля самого берега, з-під води з’явилася величезна голова дядечка Сома.

— Я вибачаюсь, що втручаюсь, — кахикнувши, розпочав він. — Але у нас знову біда.

— Що сталося? — будиночок на спині Равлика змінив колір, це означало, що Равлик хвилювався.

— За дальнім очеретом, — з відчаєм у голосі простогнав дядечко Сом. — Біля печер Мудрого Півторака. Люди на чомусь плавають по озеру. Засовують у воду якусь палицю. І від цієї палиці йде якась сила, що паралізує все живе поруч.

— Швидко всім пірнати на дно! — заволала Теплушка. — Всі в укриття! Потрібно всіх попередити, щоб не наближалися до того місця, де плавають ті злі люди. Це електровудочка. Це смертельна небезпека. Потрібно рятувати мешканців.

І Теплушка пірнула у воду. За нею прослідували і врятовані рибки. Кинулася було за ними і Холодушка, але Равлик її зупинив:

— Зачекай, Мандрівнице. У тебе буде інша місія.

Потім Равлик повернувся до Алінки, яка мов заворожена стояла на березі озера, і сказав:

— Пора, дівчинко. Іди. Ось тобі провідник, який виведе тебе з лісу. Йди за ним сміливо, нікуди не звертай.

Над білявим волоссям Аліни закружляв велетенський, розміром з доброго горобця, рожевий метелик.

— І ще, дівчинко, — таємниче заговорив Равлик. — Ось від нас подарунок тобі.

Перед обличчям дівчинки, прямо в повітрі, з’явилася квітка, схожа на ромашку, але на цій було більше пелюсток. Вона була ніжно білою, як одинока хмаринка посеред чистого блакитного неба.

— Що це? — зачаровано промовила дівчинка.

— Чарівна квітка, — хитро всміхнувся Равлик. — Тепер ти Рятівниця, і в тебе будуть обов’язки. Поки ця квітка біла, то це значить, що все добре. Все спокійно. Але коли вона стає червоною, то це означає, що хтось потребує твоєї допомоги. Тоді ти відриваєш пелюстку і переносишся в той Світ, де чекають на твою поміч. Тож бережи цю квітку.

— Я буду рятувальницею! — у дівчинки захопило подих.

— Так, — відповів Равлик. — Відриваєш пелюстку, і ти тут, біля цього озера. А можливо, деінде. В іншому Світі. Де небезпечно, але де потребують твоєї допомоги.

— Круто. Дякую.

— А тепер тобі вже дійсно пора. У нас дуже багато нагальних справ.

Метелик відлетів, потім зупинився, завис нерухомо в повітрі, подивився на дівчинку, немов запрошуючи її за собою. Потім розвернувся і полетів до лісу.

— Прощавайте! — посміхнулася сумно Аліна і пішла слідом за метеликом.

— Почекай! — Холодушка кинулася слідом за дівчинкою.

Аліна зупинилася і присіла, жабка простягла їй лапку. Аліна двома пальчиками потисла лапку жабці.

— Дякую тобі, маленька людино з великим серцем, — прошепотіла жабка і вільною лапкою змахнула сльозу.

— Дякую тобі, Холодушко, — відповіла дівчинка, продовжуючи тримати жабку за лапку. — Маленька жабко з хоробрим серцем. До побачення.

Аліна відпустила лапку, піднялася і пішла вслід за метеликом.

Гоша, який до цього сидів на вербовій гілочці, змахнув своїми різнокольоровими крилами і важко злетів у повітря. Наздогнав дівчинку і всівся їй на плече.

Метелик летів попереду, за ним ішла дівчинка з папугою на плечі. Як на мене, дуже дивна компанія.

Коли дівчинка зникла в лісі, Равлик повернувся до Холодушки.

— Потрібно знайти Хазяйку. Вона в біді.

— Що з нею? — жахнулася жабка.