Читати книгу - "Тіні і Світло , andrewminyard "

— Що плануєш робити? — запитав Алекс, коли вони почали прогулюватись парком.

— Не знаю... — Тео знизав плечима. — Просто... хочеться побути на самоті, але разом. Чи це можливо?

Алекс усміхнувся, якось особливо ніжно, і відповів:

— Це можливо. І я теж відчуваю таке. Ми ж не зобов’язані нічого робити. Просто бути. Разом.

Тео відчув, як його серце робить ще один стрибок. Він дивився на Алекса, і в його очах була та сама ніжність, яка викликала у Тео ту дивну, теплу тривогу. Це не було ні страшно, ні некомфортно — це було… природно.

— Може, я... — Тео зупинився, збентежений. Вони йшли поруч, і це була одна з тих митей, коли все довкола здавалося менш важливим, ніж той, хто був поруч. — Може, я міг би тримати твою руку?

Алекс дивився на нього кілька секунд, але в його очах не було нічого крім спокою. Він спокійно, але впевнено простягнув руку до Тео. І коли їхні пальці зійшлися, Тео відчув, як у його грудях щось тріснуло — не від болю, а від легкості, від розуміння, що це не так страшно, як він думав.

— Ти не зобов’язаний, Тео, — тихо сказав Алекс. — Якщо тобі незручно, можна і відпустити.

Але Тео не відпустив. Йому було приємно, тепле відчуття від цього простого жесту — від того, як їхні пальці переплітались і трималися.

— Мені... не незручно, — відповів Тео, і вперше за довгий час його голос звучав не так розгублено. Це була впевненість, навіть якщо вона була лише на мить.

Вони йшли разом, тримаючись за руки, і цей момент здавався одночасно важким і легким. Тео знав, що це було більше, ніж просто простий жест. Це було відчуття того, що навіть у світі, де іноді було так важко бути собою, було місце для того, щоб відчути себе зрозумілим, важливим і прийнятим. І з Алексом це відчуття ставало справжнім.

Алекс поглянув на нього, і коли їхні погляди зустрілись, Тео побачив те саме, що відчував — це було не просто спілкування, це був новий етап у їхніх стосунках, перший крок до того, щоб відкрити себе.

— Я радий, що ми це зробили, — тихо сказав Алекс.

Тео лише кивнув, відчуваючи, як його серце б’ється в унісон з його словами. Це був лише початок, але він вже не боявся того, що може статися далі.