Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

— Дякую, — зітхнув м-р Сеґундус. — Мені не зле, але весь минулий тиждень я якийсь неповороткий і нетямущий. Місис Плезанс дає мені ароурут[19] і напуває відваром локриці, але все марно. Та мене це не дивує, бо здається, справа в голові. Мені вже ліпше. Якби ви мене, джентльмени, спитали зараз, чому я вірю, що в Англію повернулася магія, я би сказав: це тому, що я бачив, як вона твориться. Найбільше враження сотворена магія справляє тут і тут… — м-р Сеґундус показав на лоба і на серце. — І все одно, я знаю, що нічого такого не бачив. У нашій присутності Норрелл не чарував, тому, мабуть, мені це все примарилося.

І знову джентльмени йоркського товариства магів жваво загомоніли. Слабкий джентльмен слабко усміхнувся і спитав, чи хто щось утямив.

— Боже мій! — вигукнув м-р Торп. — Це повне безглуздя — сидіти тут і сперечатися, чи містер Норрелл може чарувати, чи ні. Гадаю, ми всі розважливі люди, тож, по-моєму, відповідь проста: ми запросимо містера Норрелла продемонструвати нам щось магічне на доказ своїх слів.

Пропозиція виявилася настільки розумною, що маги на якусь мить аж замовкли, хоч «розумна» і не означає, буцімто всі на неї пристали одностайно. Анітрохи! Декого з магів — передусім д-ра Фокскасла — вона геть не задовольняла. Просити м-ра Норрелла про демонстрацію означало наразитися на небезпеку, що він і справді практикуватиме магію. А практичну магію їм ажніяк не хотілося бачити; їм кортіло тільки читати про неї в книжках. Інші вважали, що Товариство міста Йорк виставить себе на посміховисько навіть таким дріб’язковим учинком. Урешті-решт більшість магів погодилася з м-ром Торпом:

— Ми як учені, як джетльмени маємо принаймні дати містерові Норреллу нагоду продемонструвати свої вміння.

Приставши на те, маги вирішили написати ще одного листа м-ру Норреллу.

Усі беззастережно зрозуміли: м-р Ганіфут та м-р Сеґундус дуже кепсько впоралися принаймні з завданням, що стосувалося дивовижної бібліотеки м-ра Норрелла, бо поводилися напрочуд безглуздо і не змогли розповісти нічого путнього. Що вони бачили? О, книги, багато книг. Невже так багато? Так, тоді здалося, на диво багато. Рідкісних книг? Ах, напевно. Їм дозволили брати їх у руки, розгортати? О, ні! М-р Норрелл не наважився на таке. Але ж заголовки вони бачили? Так, бачили. То які ж заголовки в тамтій книгозбірні? Вони не знали, не пам’ятали. М-р Сеґундус пригадав, що назва одного з трактатів починалася на П, і на цім його відповідь не тільки почалася, але й закінчилася. Така от чудасія.

М-р Торп і раніше мав намір власноруч написати листа м-рові Норреллу, але серед присутніх було забагато магів, котрі у відповідь на зухвальство м-ра Норрелла головним чином збиралися образити його, і ці маги мали рацію, що найкращим способом завдати образи м-ру Норреллу буде дозволити д-ру Фокскаслу написати цей лист. Так і вчинили. За якийсь час прийшла гнівна відповідь:

Абатство Гертф’ю, Йоркшир

1 лютого 1807 р.

Сер!

За останні роки я двічі мав честь отримати листа від джентльменів із Ученого товариства магів міста Йорк із проханням про зустріч. Щойно от я одержав третього, в якім ідеться про невдоволення Товариства мною. Схоже, утратити добру славу в очах магів-джентльменів із Йорка настільки ж просто, як і здобути її, але причини цього в кожному разі лишаються незбагненними. Ваш лист звинувачує мене в тому, що я перебільшую свої здібності та тверджу, ніби володію силами, що їх не міг би мати. У відповідь мушу сказати лиш одне: деякі радше залюбки спишуть свої невдачі на вади довкільного світу, аніж на значний брак власної освіти; от тільки істина полягає в тім, що в наш час магія настільки ж доступна, наскільки й в інші епохи, у чім я міг неодноразово та повною мірою переконатися на особистому досвіді за минулі двадцять років. І що я маю у винагороду за свою любов до мистецтва, у якому ступив уперед значно далі від інших? У якому вправлявся старанніше від решти? Репутацію облудника! Мої фахові вміння применшено, і моє слово взяте під сумнів. За таких обставин, смію гадати, Вчене товариство міста Йорк не сильно здивується, що я анітрохи й нічим не почуваюся йому винним, тим паче коли йдеться про демонстрацію магії. Наступне зібрання Вченого товариства магів міста Йорка відбудеться у середу, і до того дня я повідомлю вас про свої наміри.

Ґілберт Норрелл,

до ваших послуг

Лист видався неприємно загадковим. І маги-теоретики збентежено чекали подальших кроків мага-практика. Нічого страшного м-р Норрелл їм не прислав, лиш звичайного повіреного, котрий всміхався, вклонявся й панебудьласкав — якнайзвичайнісінького повіреного на прізвище Робінсон, убраного в акуратний чорний костюм та лайкові рукавички, що в них він тримав папір, подібного якому джентльмени з Йоркського товариства не бачили ніколи. То була чернетка угоди, складеної за давно забутим в Англії кодексом магічного права.

Рівно о восьмій м-р Робінсон прибув на другий поверх заїзду «Стара зоря» із думкою, що на нього чекають. Його правнича контора з двома діловодами розташовувалася на Коні-стрит, і чимало джентльменів знали його в обличчя.

— Зізнаюся вам, шановні добродії, — всміхнувся м-р Робінсон, — що угоду, власне, склав мій віродавець м-р Норрелл. Сам я на тавматургічній[20] юриспруденції не знаюся. Та й хто ж нині знається? Тому насмілюсь, якщо ваша ласка, просити виправляти мене, коли я робитиму щось не так.

Кілька магів Йорка при цьому мудро кивнули.

М-р Робінсон був взірцевим чоловіком. Весь такий чистий і вдоволений усім, він пашів здоров’ям, а тому буквально сяяв, немовбито фейрі чи янгол, яких люди інакшими і не уявляли. Однак коли на них скидається правник, це трошки спантеличує. Із джентльменами з товариства магів міста Йорк м-р Робінсон спілкувався підкреслено поштиво, бо сам у магії не розбирався, але вважав її мистецтвом складним і таким, що потребує найбільшого зосередження від тих, хто ним займається. Та крім професійної стриманості та щирого захоплення товариством магів міста Йорк, у м-рові Робінсоні відчувалися ще й нотки вдоволеного марнославства, які забриніли, коли він оголосив, що зараз великі уми повинні облишити езотеричні матерії та послухати його. З цими словами він начепив золоті окуляри на носа, чим додав зайвого блиску і