Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Ройс"

– Мене дратує ця Злата, – зітхаю, коли ми з Каріною на великій перерві йдемо в їдальню. За центральним столом сидять хлопці з футбольної команди та… Злата. 

У мене таке відчуття, що вона ні на хвилину не залишає Марка. Якого біса взагалі? Мені завжди здавалося, що Марк противник стосунків, а тут вона.

– Це ревність, – усміхається Каріна і дивиться на цю парочку. Ми сіли біля вікна, але, дивлячись на свій обід, розумію, що апетиту немає. 

– Можливо, – не хочу сперечатися. 

– Теє, вибач, що кажу це, але ти маєш викинути з голови Марка. Він тобі не підходить, – говорить подруга.

– Чому ти так думаєш? – не розумію її. 

– Тому що Марк тебе не достойний. Він самозакоханий віслюк, – продовжує. – А ти страждаєш через нього. Хіба навколо мало гарних хлопців? 

 – Хто, наприклад? – питаю. 

– Ну, Вадим, – усміхається Каріна. – Я на сто відсотків впевнена, що ти йому подобаєшся. 

– Але він не подобається мені, – зітхаю. – Я не збираюсь бути з тим, хто мені байдужий. Це жорстоко стосовно нього. 

– То краще залишатися одній? – Каріна хмурить брови. 

– Мабуть, так, – стенаю плечима.

Я чекаю завершення лекцій, щоб поїхати з Тімом за місто. Вже не терпиться пройти курс молодого водія. Впевнена, брат дасть мені кілька цінних порад, як правильно все робити за кермом. 

Та коли пари закінчуються і ми з Каріною виходимо на вулицю, я не бачу автівки брата на парковці. Закрадається погане передчуття, що Тім просто забув, тому набираю його номер і нетерпляче слухаю довгі гудки. 

– Чого тобі, мала? – питає брат невдоволено. – Я трохи зайнятий!

– Ти обіцяв допомогти мені з водінням, – кажу, стримуючи роздратування. 

– Теє, я не можу сьогодні. Марк тобі допоможе. Ми домовилися.

– Що? – здається, зараз у мене станеться серцевий напад. – Марк?

Каріна зацікавлено за мною спостерігає, а я помічаю, як Марк залишає будівлю і йде до нас. Радує те, що Злати поруч з ним немає, але коли думаю, що він буде моїм вчителем сьогодні, починають тремтіти руки.

– Ага, – продовжує Тім. – Знайди його. Мені треба бігти.

Брат першим закінчує виклик, а я ковтаю слину і хапаюсь за руку Каріни.

– Що таке? – питає вона.

– Я поїду з Марком, – шепочу. Зіниці подруги розширюються від здивування, і саме в цей час до нас наближається Марк. 

– Привіт! Я сьогодні твій помічник, Теє, – він усміхається, а я забуваю вдихнути. 

– Я вже в курсі, – видавлюю з себе. – Тільки… ти дійсно цього хочеш? 

– Звісно, – сміється. – Мене Тім попросив. Не хвилюйся. Я не зайнятий. 

Марк йде до свого автомобіля, а я дивлюсь на Каріну, котра демонструє мені “клас” з пальців. Якби я могла, взяла б з собою Каріну для підтримки, але не думаю, що Марк зрадіє. 

Сідаю на пасажирське сидіння його машини й згадую ту ніч, коли ми брали участь в перегонах. Це було круто. Я досі під враженнями. 

– У тебе проблеми з водінням? – питає Марк, поки його Мустанг мчить дорогою. 

– Паркування – моє слабке місце, – кажу. – Та й в загальному починаю хвилюватися – і все йде шкереберть. 

– Що саме тебе хвилює, коли ти за кермом? – Марк питає так, наче йому дійсно цікаво, але я не впевнена, чи дійсно це так. 

– Не знаю, – замислююсь. – Я починаю думати, що це не моє. Що я не зможу. 

– Дивно, – Марк кидає в мій бік швидкий погляд. –  Мені завжди здавалося, що для тебе немає нічого неможливого.

– Дійсно? – це зізнання від Марка шокує. 

– Ага, – киває. – Тому не будь слабкою, Теє. Я впевнений, що у тебе все вийде.

Після таких слів я готова хоч зараз йти на екзамен з водіння. Марк поділився зі мною тим, що відчуває, і це шалено приємно. Хто знає, які ще думки я у нього викликаю.

Коли автомобіль зупиняється на тій самій закинутій злітній смузі, я розумію, що навчатись буду саме тут.

– Міняємось місцями! – командує Марк і залишає салон. Я роблю те ж саме. 

Коли обхоплюю руками кермо, всередині відчувається неабияке піднесення. Я сиджу на місці Марка. Він поруч, уважно слідкує за мною. 

– Відрегулюй сидіння під себе, – командує. – Звикни до габаритів автомобіля. 

Киваю і роблю все, як він сказав. Коли мотор починає гуркотіти як дикий звір, по моїй шкірі бігають мурахи. 

– Готова їхати? – питає Марк. 

Він залишається абсолютно спокійним, і я не розумію – він мені настільки довіряє, чи йому байдуже на свою тачку?