Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Ройс"

– Привіт! – вітаюсь і наближаюсь до столу. – Як справи? 

Батько знімає окуляри, розтирає перенісся, і таке враження складається, що за роботою він зовсім втратив лік часу. 

– Працюю, – втомлено усміхається і відкладає окуляри. – Ти щось хотіла?

– Ну, я скучила, – стенаю плечима і сідаю в крісло навпроти нього, наче прийшла на прийом до боса компанії, а не до рідного батька. 

– Я теж. Пробач, – зітхає. – Щось геть запрацювався.

– Може тобі варто взяти відпустку? – питаю. 

– Я думаю над цим, – киває. – То що ти хотіла? 

Тато надто добре мене знає. Він розуміє, що прийшла я не тому, що скучила. Справа зовсім не в цьому. 

– Я хочу свою автівку, – кажу. – Ти купиш мені її, коли здам на права? 

– Спочатку треба, щоб ти здала.

– Ти в мені сумніваєшся? – фиркаю. 

– Зовсім ні, – хмикає тато. – Як тільки права будуть у тебе, я куплю тобі автомобіль. Яка модель тобі подобається? 

Перед очима одразу постає Форд Марка, але якщо куплю таку саму, це буде занадто. 

– Ще не знаю, – кажу. – То я можу на тебе розраховувати? 

– Звісно, – тато киває, а я встаю, обходжу стіл і обіймаю його за шию, нахилившись. Цілую в щоку і відчуваю неабияке піднесення. 

– Дякую, – шепочу. – Ти найкращий. Давай якось пообідаємо разом. Тобі треба відпочити від роботи. 

– Згода, – тато дуже швидко погоджується, але я-то знаю, що витягнути його з офісу посеред робочого тижня ще та задача. 

Щаслива, залишаю кабінет і біжу сходами у свою кімнату. Одразу набираю Каріну і розповідаю їй про тата. 

– Вітаю! Тепер залишилося здати на права! – хмикає Каріна. – Як у тебе з цим? 

– Та наче нормально, – замислюсь. – Теорію я здала. Залишилася практика. Може варто попросити Тіма поїздити зі мною? Брат вкаже на основні помилки. 

– Гарна ідея, – підтримує подруга. 

Вирішую залишити прохання до ранку і переодягаюся в піжаму. Вмикаю лампу над головою і беру до рук улюблену книгу. Я люблю читати про поганих хлопців і хороших дівчаток. Шкода лише, що в житті так не буває, коли поганець закохується в хорошистку. 

Життя взагалі складна штука. Ми страждаємо від нерозділеного кохання і боїмось зробити помилку. Але це життя, і помилок буде ще дуже багато… 

Наступного ранку одягаю джинсову спідницю і білу футболку. На ноги кеди, а волосся збираю у хвіст. Коли спускаюсь на кухню, Тамара вже готує млинці, а Тім уплітає їх один за одним. 

Нам завжди готує Тамара, тому що мама любить спати до обіду. Може це і на краще, тому що мама готувати зовсім не вміє. 

– Доброго ранку! – вітаюсь і сідаю навпроти брата. Не минає і хвилини, як я отримую чашку кави та свою порцію млинців. 

– І куди все це в тебе влізе? – Тім зацікавлено спостерігає, поки я їм. 

– В шлунок, йолопе! – казу з повним ротом.

– Теє, не можна так! Ти ж дівчинка! – Тамара хмуриться.

– Вона дівчина? – регоче брат, а я дивлюсь на нього вбивчим поглядом. – Чому цього не видно?

Знаю, що Тім хоче подіставати мене зранку і я можу відправити його під три чорти, але не роблю цього. Я ж хочу просити його про послугу і не хочу почути відмову. 

– Пішли, малявка! – кричить, покінчивши з млинцями. Швидко допиваю каву і біжу за ним до дверей. У мого брата занадто довгі ноги, і щоб наздогнати його, мені доводиться бігти.

– Що ти робиш сьогодні після пар? – питаю, коли сідаємо в його автівку. Мій рюкзак летить на заднє сидіння і я дивлюсь на брата.

– А тобі навіщо? – хмурить брови.

– Потрібна твоя допомога, – продовжую. – Скоро у мене екзамен з водіння, а я дуже хочу його здати. Допоможеш з цим?

– Хочеш покататися? 

– Типу того, – киваю. – Поїдемо за місто, де немає інших автівок. 

– Добре, – киває Тім. – Будеш мені винна.

Киваю та усміхаюся. Мій брат добре керує автівкою. Жодних штрафів та аварій за той час, що він за кермом. Думаю, він може навчити мене чогось путнього. 

Я точно здам цей екзамен і отримаю свою автівочку!

– Набереш мене після пар, – говорить, коли автівка паркується біля універу.

– Добре, – кажу і, прихопивши свій рюкзак, залишаю салон. Моє щастя стає трохи меншим, коли бачу Форд Марка. Він зупиняється поруч з автівкою Тіма, і Марк виходить на вулицю. Тільки не сам… 

Злата знову з ним. З виразом переможниці на обличчі залишає салон і привітно мені усміхається. Схоже, пам’ятає мене з тієї ночі за містом. 

Любі читачі, книга безкоштовною буде, тому додавайте до бібліотеки та насолоджуйтесь читанням